Заїда Бен-Юсуф

Заїда Бен-Юсуф
Zaida Ben-Yusuf
Народилася	21 листопада 1869(1869-11-21)[1][2] Лондон, Сполучене Королівство
Померла	27 вересня 1933(1933-09-27)[1] (63 роки) Бруклін, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Країна	США
Діяльність	фотографка
Роки активності	1897[3] — 1905[3]
Медіафайли у Вікісховищі

Заїда Бен-Юсуф (21 листопада 1869 — 27 вересня 1933) — американська портретна фотографка^[4], відома художніми портретами заможних та відомих американців на рубежі XIX—XX століть.

У 1901 р. журнал «Ladies Home Journal» включив Бен-Юсуф до сімох «Найвидатніших жінок-фотографок Америки».^[5][6] У 2008 році Смітсонівська національна портретна галерея влаштувала виставку, присвячену виключно творчості Бен-Юсуф, відновлюючи її статус як ключової фігури в ранньому розвитку фотографії.^[7]

Біографіяред. код

Ранні рокиред. код

Естер Зегда Бен Юсеф Натан народилася 21 листопада 1869 року в Лондоні, Англія, в сім'і німкені Анни Кінд Бен-Юзеф Натан та алжирця Мустафи Муси Бен Юсеф Натана. До 1881 року її мати жила в Рамсгейті й працювала гувернанткою після розлуки зі своїм чоловіком та чотирма доньками: Заїдою (11 років), Хайді (8), Лейлою (4) та Перл (3).

Пізніше, в 1888 р., Анна Бен-Юсуф емігрувала до Бостона, штат Массачусетс, де до 1891 р. заснувала виробництво капелюхів на Вашингтон-стріт у Бостоні.

У 1895 році Бен-Юсуф пішла по стопах матері й емігрувала до США, де працювала капелюшницею на П'ятій авеню 251, Нью-Йорк. Вона певний час продовжувала цю роботу, і вже ставши фотографкою й пишучи статті для Harper's Bazaar та The Ladies Home Journal про капелюшництво.^[8]

Кар'єра фотографкиред. код

У 1896 році Бен-Юсуф стала відомою як фотографка. У квітні 1896 р. дві її фотографії були опубліковані в журналі Cosmopolitan, а ще одне фото виставлене в Лондоні в рамках виставки, проведеної Зв'язаним Кільцем. Пізніше того ж року вона подорожувала Європою, де зустрілася з Джорджем Девісоном, одним зі співзасновників Зв'язаного Кільця, який закликав її продовжувати фотографувати. Вона проводила свої щорічні виставки до 1902 року.

Навесні 1897 року Бен-Юсуф відкрила власну студію портретної фотографії на П'ятій авеню 124, Нью-Йорк. 7 листопада 1897 р. Газета New York Daily Tribune опублікувала статтю про студію Бен-Юсуф та її роботи зі створення рекламних плакатів, після чого про неї написали у Frank Leslie's Illustrated Newspaper 30 грудня. Протягом 1898 року вона стала дедалі популярнішою як фотографка, 10 її робіт були представлені на 67-му щорічному ярмарку Американського інституту, організованому Національною академією дизайну. Тут її портрет акторки Вірджинії Ерл виборов третє місце в класі «Портрети та групи».^[9] Протягом листопада 1898 р. Бен-Юсуф і Френсіс Бенджамін Джонстон провели спільну виставку робіт в «The Camera Club of New York».

У 1899 році Бен-Юсуф перенесла свою студію на П'яту авеню 578 і брала участь у ряді виставок, включаючи другий Філадельфійський фотосалон. Вона також була представлена в ряді публікацій, включаючи статтю про фотографок у The American Amateur Photographer та розлогу статтю в The Photographic Times, в якій Садакічі Хартманн описала її як «цікаву представницю портретної фотографії». У 1896 р. Бен-Юсуф включена у виставку, організовану Лондонським Братством, і продовжував виставлятися з ними до 1902 р.^[10]

У 1900 році Бен-Юсуф листувалася з Джонстоном щодо виставки американських фотографів у Парижі, приуроченої до Всесвітньої виставки. Бен-Юсуф надала п'ять фотопортретів для шоу, яке вирушило до Санкт-Петербурга, Москви та Вашингтона, округ Колумбія. Вона також була виставлена на виставці Голланда Дея, Нова школа американської фотографії, для Королівського фотографічного товариства в Лондоні. Чотири фотографії були відібрані Альфредом Стігліцем для Міжнародної виставки в Глазго, Шотландія.^[6]

У 1901 році Бен-Юсуф написала статтю «Знаменитості перед камерою» для The Saturday Evening Post, де виклада свій досвід з відомими людьми. На цьому етапі вона, зокрема, сфотографувала Гровера Клівленда, Франкліна Рузвельта та Леонарда Вуда.^[6] Для вересневого випуску журналу Metropolitan Magazine вона написала статтю «Нова фотографія — що вона зробила та робить для сучасних портретів», де описала свою роботу як більш художню, ніж у більшості комерційних фотографів, але менш радикальну, ніж у деяких більш відомих художніх фотографів. Журнал Ladies Home Journal у листопаді оголосив Бен-Юсуф однією з «найвидатніших жінок-фотографів в Америці». Тоді ж вона розпочала першу з серії із 6 ілюстративних статей на тему «Просунута фотографія для любителів» у Saturday Evening Post.

Бен-Юсуф була внесена до членів першого Американського фотосалону, коли він відкрився в грудні 1904 р. Хоча на той час її залученість у виставках почала припинятися. У 1906 році вона виставила один портрет на третій щорічній фотовиставці у Вустерському художньому музеї, штат Массачусетс, остання відома прижиттєва виставка її робіт.^[6]

Подорожі до Японіїред. код

У 1903 році Бен-Юсуф подорожувала до Японії, де гастролювала в Йокогамі, Кобе, Нагасакі, Кіото (де орендувала будинок), Токіо та Нікко.^[6] Цей тур став основою для серії із чотирьох ілюстративних статей «Японія через мою камеру», опублікованої в Saturday Evening Post від 23 квітня 1904 р. У лютому 1905 року її нарис про Кіото з'явився в журналі Booklovers Magazine, а Leslie's Monthly Magazine опублікував ілюстративну статтю на тему «Жінки в Японії». Вона також писала про японську архітектуру та читала лекції на цю тему. Деякі з її фотографій ілюстрували статтю Кетрін Бадд у січні 1906 року в Architectural Record. Вона сама подала статтю «Період Дайкану», опубліковану наступного місяця.

У 1906 році Бен-Юсуф опублікувала три фото з візиту на Капрі у вересневому номері Photo Era, а в 1908 році написала три нариси про життя в Англії для Saturday Evening Post.^[6] Вона повернулася до Нью-Йорка в листопаді 1908 року, але наступного року вирушила до Лондона. Лондонська телефонна книга 1911 року вказала її як фотографа в Челсі. У 1912 році Садакічі Хартманн писав, що Бен-Юсуф покинула фотографію і живе на островах Південного моря.

15 вересня, після початку Першої світової війни та вторгнення Німеччини до Франції, Бен-Юсуф повернулася до Нью-Йорка з Парижа, де жила на той час. Вона подала заявку на натуралізацію в 1919 році, назвавши себе фотографом, і віднявши 10 років від свого віку. Вона продовжувала подорожувати, відвідавши Кубу в 1920 році та Ямайку в 1921 році.

Пізніше життяред. код

Бен-Юсуф зайняла посаду в Reed Fashion Service в Нью-Йорку в 1924 році й читала лекції в місцевих універмагах на теми, пов'язані з модою. У 1926 році вона була призначена директоркою стилю Асоціації капелюшних заводів м. Нью-Йорка, організації, яку згодом очолила.

За даними перепису населення 1930 року, Бен-Юсуф одружилася з текстильним дизайнером Фредеріком Дж. Норрісом. Через три роки вона померла 27 вересня в методистській єпископській лікарні в Брукліні.

Виставка-відродження 2008 рокуред. код

Виставка робіт «Заїда Бен-Юсуф: портретний фотограф Нью-Йорка» в Національній портретній галереї Смітсоніана тривала з 11 квітня по 1 вересня 2008 року. Куратор Френк Х. Гуд'єр III вперше дізнався про Бен-Юсуф, у 2003 році виявивши дві її фотографії, на яких зображені Деніел Честер Френч та Еверет Шинн, і спробував дізнатись більше про фотографку, яку майже повністю забуди.^[7]

Гуд'єр припустив, що до забуття Бен-Юсуф міг призвести сексизм, попри її значний внесок у розвиток фотографії як засобу художньої виразності.^[7] Історія фотографії, як правило, зосереджувалась на фотографах чоловіків, таких як Стігліц, і менше на фотографках, хоча це було одне з небагатьох занять, яке вважалося гідною кар'єрою самотньої жінки наприкінці ХІХ-го та початку ХХ-го століття (див. Жінки в фотографії). Навіть у відносно прогресивному Нью-Йорку, де збиралися новатори в галузі мистецтва, науки, журналістики та політики, жінкам-професіоналкам було важко утриматися.

Ще однією причиною маловідомості Бен-Юсуф було те, що вона не передала значний архів своїх робіт ні одній установі, що ускладнює збір достатньої кількості прикладів її роботи, щоб дати її кар'єрі відповідну історичну оцінку.^[7] Виставка Гуд'єра в Смітсоніані виступила вітриною для творчості Бен-Юсуф, відновлюючи її як ключову фігуру в історії фотографічного мистецтва.

Приміткиред. код