Анрі Алекан

Анрі Алекан навчався у Консерваторії мистецтв та ремесел та Інституті оптики в Парижі. У кіно почав працювати у 1928 році. У 1930-х роках був асистентом операторів Жоржа Періналя, Ежена Шюффтана, Півереля Марлі, Роже Юбера та ін. З 1935 року працював першим оператором, а з 1940 — оператором-постановником. У 1941 року Алекан потрапив у полон до німців, звідки втік в неокуповану зону на півдні Франції, де працював оператором з режисерами Івом та Марком Аллегре. У 1943—1945 роках перебував в лавах борців французького Руху Опору, знімав окремі документальні епізоди, що увійшли у фільм Рене Клемана «Битва на рейках» (1945).

Наприкінці 1940-х та у 1950-х роках Анрі Алекан зняв фільми: «Красуня і чудовисько» (1946, реж. Жан Кокто), «Прокляті» (1947, реж. Рене Клеман), «Анна Кареніна» (1948, реж. Жульєн Дювів'є), « Веронські коханці» (1949, реж. Андре Каятт), «Римські канікули» (Італія, 1953, реж. Вільям Вайлер, номінація на премію «Оскар» за найкращу операторську роботу) та ін.

З 1960-х років Алекан знімав головним чином комерційні фільми: «Майєрлінг» (1968) та «Різдвяна ялинка» (1969) Теренса Янга, «Ландшафт з фігурами» (1970, реж. Джозеф Лоузі), «Червоне сонце» (1971, реж. Теренс Янг) — всі у Великій Британії, «Стан речей» (1982) та «Небо над Берліном» (1985) Віма Вендерса, та ін.

У 1983 році Анрі Алекан був відзначений як найкращий оператор фільму «Форель» (реж. Джозеф Лоузі) французькою національною кінопремією «Сезар». У цьому році Алекан увійшов до складу міжнародного журі 36-го Каннського міжнародного кінофестивалю, очолюваного письменником Вільямом Стайрон^[4].

Анрі Алекан помер 15 червня 2001 року від лейкозу. Похований на цвинтарі Монпарнас.