Антоній (Абашидзе)

Давид Ілліч Абашидзе народився у родинному маєтку, в селі Веджіни, Сігнахського повіту Тифліської губернії. Належав до грузинського аристократичного роду: по батькові походив із князів Абашидзе, по материнській лінії був у спорідненості з княжим родом Багратіоні.

Навчався у Тифліській класичній гімназії, яку закінчив у 1888 році. У 1891 році закінчив юридичний факультет Новоросійського університету. 15 вересня 1891 року вступив до Київської духовної академії. 16 листопада 1891 року був пострижений з ім'ям Димитрій. 21 листопада висвячений у сан ієродиякона.

У 1896 році Абашидзе закінчив академію зі ступенем кандидата богослов'я. Він написав статтю «Православна Іверська Церква у боротьбі з мусульманством у XVII столітті». У тому ж році був висвячений в ієромонаха і з 16 серпня 1896 став викладати Святе Письмо в Тифліській духовній семінарії^[4] . Потім був інспектором: з 1897 — Кутаїській семінарії, з 1898 — Тифліської семінарії.

У 1900 році був призначений ректором Олександрівської духовної семінарії у сані архімандрита .

16 березня 1902 року імператор Микола II призначив архімандрита Димитрія єпископом Алавердським, другим вікарієм Грузинської єпархії^[5].

23 квітня 1902 року хіротонізований на єпископа Алавердського, вікарія Мцхето-Карталінської єпархії. Настоятель Тифліського Спасо-Преображенського монастиря, голова єпархіальної училищної ради.З 4 листопада 1903 року — він — єпископ Гурійсько-Мінгрельський, настоятель Мартвільського Успенського монастиря.З 16 червня 1905 — єпископ Балтський, вікарій Подільської єпархії.З 20 січня 1906 — єпископ Туркестанський і Ташкнтський.

Добився повернення у відання Туркестанської єпархії храмів, переданих за його попередника санкт-петербурзькому військовому протопресвітеру. Об'їздив усі міста та селища краю, особисто займався будівництвом нових храмів, кількість яких при ньому збільшилася вдвічі (з 78 до 161). Заснував перший у Туркестані духовний друкований орган — журнал «Туркестанські єпархіальні відомості». З його ініціативи в єпархії почали проводитися з'їзди духовенства. Голова Місіонерського комітету, почесний голова Туркестанського товариства релігійно-морального просвітництва.

Складні особисті стосунки між єпархіальним керівництвом та туркестанською адміністрацією заважали розвитку церковної справи у краї. Преосвященний Димитрій, прийнявши в 1906 р. в управління Туркестанську єпархію, зумів за порівняно короткий період (1906—1910 рр.) встановити в єпархії нормальне життя і заслужити глибоку повагу з боку православного населення Туркестану. Він заснував друковане видання, скликав 1-й єпархіальний з'їзд духовенства, організував по парафіях товариства тверезості, касу взаємодопомоги, похоронну касу, релігійно-освітні товариства (у Ташкенті та у Вірному), пастирські збори, оживив церковне проповідництво у єпархії, соборні храми, відкрив багато парафій у містах та селах з достатнім матеріальним забезпеченням духовенства, підтримав православну місію, підняв освітній ценз духовенства залученням найкращих сил із Центральної Росії, порушив клопотання перед св. Синодом про відкриття духовної семінарії».

З 25 червня 1912 року Антоній — настоятель Корсунського Богородичного монастиря, голова Таврійської тюремної інспекції.

6 травня 1915 року Антоній був зведений у сан архієпископа

У 1915–1916 роках судновий священник на броненосці «Святий Пантелеїмон» Чорноморського флоту.

У 1917 році — став членом Помісного собору православної російської церкви, брав участь в 1-й сесії, голова XVIII, член II, III, V, VII, VIII відділів та соборної делегації до Московського військово-революційного комітету. 7 грудня 1917 року обраний заступником членів Святішого синоду.

В 1919 — один з організаторів і товариш голови Південно-Східного Російського церковного собору, голова I відділу «Про організацію ВВЦУ», в 1920 голова Тимчасового вищого церковного управління південного сходу Росії .

Після інсульта Антоній осліп на праве око. З 14 вересня 1921 року перебував на спокої у Топлівському Параскевіївському монастирі у Феодосійському повіті. У 1922 засуджений на рік примусових робіт, згодом амністований. 11 квітня 1923 року було заарештовано та вислано з Криму органами ГПУ. Він оселився в Китаївській пустелі при Києво-Печерській лаврі, а після її закриття мешкав на приватних квартирах.

Деякі дослідники вважають його разом із отцем Анатолієм Жураковським автором антисергіанського Київського звернення: «До дітей Руської Церкви»^[6]

В 1928 році був пострижений у велику схиму з ім'ям Антоній — на честь Антонія Печерського.

У 1933 році був заарештований і засуджений до 5 років ув'язнення умовно. Він мешкав на Козловській вулиці, поблизу Києво-Печерської лаври.

Антоній проводив таємні служби та висвячення. Його вважали духовним главою київської групи катакомбної церкви. Також він був організатором Грузинської катакомбної церкви і її першоєрархом з 1926 року до смерті.

У 1937 році вчинив таємне відспівування екзарха України митрополита Київського Костянтина (Дьякова), закатованого у в'язниці.

Після відкриття Лаври 27 вересня 1941 року після заняття Києва німцями, переселився туди. Він поселився у будинку колишнього охоронця Ближніх печер. Для нього було відновлено невеликий храм. З кінця 1941 року Антоній — заступник голови Архієрейського Собору автономної Української Церкви.

Помер 1 листопада 1942 року, похований за вівтарною стіною Хрестовоздвиженського храму лаври біля входу у Ближні печери . Владика повторював: «Єпископська влада дана мені не для того, щоб карати, а щоб прощати».

• Орден Святого Володимира 3-го ступеня (1903)
• Орден Святої Анни 1-го ступеня (1908)
• Орден Святого Володимира 2-го ступеня (1911)
• Панагія на Георгіївській стрічці за бойові нагороди (1915)
• Орден Святого Олександра Невського з мечами (1916)

21 червня 2011 року рішенням Священного синоду Української православної церкви канонізованийо як місцевошанований святий .

22 квітня 2012 року митрополит Київський Володимир (Сабодан) зарахував схиархієпископа Антонія до лику місцевошанованих святих Київської єпархії .^[7]

• Лист до А. В. Карташова // РДІА. Ф. 797. Оп. 86. Від. 3. Ст. 5. Д. 14. Л. 149.
• Слово перед прощанням із вихованцями // Духовний вісник Грузинського екзархату. 1900. № 5.
• Слово при оголошенні про початок військових дій з японцями // Духовний вісник Грузинського екзархату. 1904. № 4.
• Відповідь на статтю «Чи інородці грузини» // Духовний вісник Грузинського екзархату. 1905. № 8.
• Слова при освяченні прапора та храмів// Туркестанські єпархіальні відомості. 1906. № 5-6, 8.
• Послання семиреченцям; Лист настоятелям церков Туркестанської єпархії; Слово до виборців; Слово після Літургії; Промови під час освячення храму та кафедрального собору // Туркестанські єпархіальні відомості. 1907. № 5, 8, 11, 14/15, 18.
• Громадянам міста Вірного; Мова при відкритті вчительських курсів; Мова перед відкриттям єпархіального з'їзду; Причтам Туркестанської єпархії// Туркестанські єпархіальні відомості. 1909. № 4, 13, 16, 24.
• Причтам та старостам церков; Звернення; Духовенству та учням у церковних школах; Мова // Туркестанські єпархіальні відомості. 1910. № 4, 7, 21.
• Лист голові Всеросійського національного клубу // Церковні відомості. Приб. 1910. № 49.
• Улюбленим братам; Промови// Туркестанські єпархіальні відомості. 1911. № 2, 4, 7.
• Отцям благочинним та настоятелям; Відповідь д-ру Штокман; Окружний лист // Туркестанські єпархіальні відомості. 1912. № 3, 5, 8.
• Мова перед молебнем з нагоди відкриття законоучительських курсів. Сімферополь, 1913.
• Слово перед освяченням нової будівлі «Військових зборів». Сімферополь, 1913.
• Проголошення єпископа Димитрія. Пг., 1914.
• Слово при відкритті курсів сестер милосердя при Таврійському єпархіальному жіночому училищі. Сімферополь, 1915.
• До православних парафіян та парафіяльних рад Таврійської єпархії. Сімферополь, 1917.
• Послання пастві Таврійської.
• Телеграми В. Н. Львову // Таврійський церковно-суспільний вісник. 1917. № 8/9.
• Лист // Православне життя. 1996. № 3. С. 21.

• Біографічний словник для випускників Київської духовної академії. 1819—1920-ті роки. Т. 1: А-Й. — Київ, 2014. — С. 32-33 [Архівовано 3 березня 2022 у Wayback Machine.] .
• Володимир, митрополит Ташкентський та Середньоазіатський. Життєпис схіархієпископа Антонія (Абашидзе) // Журнал Московської Патріархії. — 2003. — № 11. — С. 80-96.
• Марущак В., протодіакон. Архієпископ Дмитро (у схимі Антоній) Абашидзе. — Сімферополь, 2005.
• Архієпископ Димитрій, у схимі Антоній (Абашидзе). Життєпис. Слова, звернення та листи / Упоряд. протодіакон Василь Марущак. — Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 2006.
• Игум. Дамаскин (Орловский) Антоний (Абашидзе). Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2001. — Т. II. — С. 615. — ISBN 5-89572-007-2.(рос.)
• Черниця Євтропія (Бобровнікова) «Не бійся говорити правду перед будь-ким» — преподобносповідник Антоній (Абашидзе)