Вулиця Залізняка (Львів)

Від початку XIX століття й до 1901 року вулиця мала назву — Болотна. У 1901 році вулицю перейменували на честь львівської шляхетської родини меценатів і жертводавців XVIII—XIX століть Дунін-Борковських. Під час німецької окупації, у 1943 році — Мольткеґассе, на честь німецького генерала-фельдмаршала XIX століття Гельмута фон Мольтке. У липні 1944 року повернена передвоєнна назва вулиці — Дунін-Борковських, але 1945 року перейменована на вулицю Мінську, на честь міста-героя Мінська. У 1945 році вчергове повернули назву — вулиця Дунін-Борковських. Сучасна назва — вулиця Максима Залізняка, на честь одного з ватажків Коліївщини (козацько-селянське національно-визвольне повстання у Правобережній Україні у 1768—1769 роках), походить від 1946 року^[5][6].

В архітектурному ансамблі вулиці Залізняка переважають конструктивізм, класицизм, садибна забудова початку XX століття^[4]. До реєстру пам'яток архітектури місцевого значення внесено віллу (№ 4) та будівля колишнього Реколекційного дому отців єзуїтів з костелом єзуїтів святого Йосифа і блаженного Андрія Боболі (нинішня церква Святого Йосифа Обручника).

№ 4 — вілла (колишня адреса — вул. Дунін-Борковських, 2). У 1910—1930-х роках власницею будинку була Марія Ауліх^[7]. Тут з родиною у 1924—1932 та 1935—1948 роках мешкав польський конструктор-машинобудівник, доктор технічних наук, професор Львівської політехніки, декан механічного факультету, завідувач кафедри теорії механізмів і машин Львівського політехнічного інституту Вітольд Ауліх, внук Марії^[8]. Вілла родини Ауліх внесена до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 2113-м та № 2587-м^[3].

№ 5 — триповерховий житловий будинок. На першому поверсі міститься бібліотека-філія № 10 ЦБС для дітей міста Львова.

№ 10 — триповерховий житловий будинок. На першому поверсі будинку за Польщі працювало ательє дамських капелюхів Ґрошека^[4].

№ 11, 11а — двоповерховий будинок (колишня адреса — вул. Дунін-Борковських, 1, 3)^[7], збудований за спільним проєктом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Кароля Ріхтмана як Реколекційний дім отців Єзуїтів у Львові^[9]. При реколекційному домі у 1914—1916 роках збудовано костел єзуїтів святого Йосифа і блаженного Андрія Боболі за спільним проєктом архітекторів Станіслава Дидека та Франциска Мончинського^[10]. У вересні 1939 року під час обстрілу та авіабомбардування Львова дахи реколекційного дому та костелу були пошкоджені. Радянська влада закрила дім 4 квітня 1946 року. Спочатку, у будинку відкрили школу, а 21 липня 1949 року передали Львівському лісотехнічному інституту. Згодом добудовано другий поверх, який з'єднано окремою галереєю з костелом, усунено декор головного фасаду дому. У будівлі костелу облаштували адміністративні приміщення та клуб інституту. У костелі був актовий зал, а пошкоджене крило перебудували під танцювальний зал^[11]. У серпні 1993 року частину будівлі передано під новіціят греко-католицького Згромадження сестер милосердя святого Вінсента де Поля. У костелі нині діє греко-католицька церква святого Йосифа Обручника^[12], a більшу частину приміщень дому використовує навчально-науковий інститут деревообробних та комп'ютерних технологій і дизайну НЛТУ^[13]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2436-м^[3].

№ 21 — триповерхова неоготична будівля колишньої польської школи імені Генрика Сенкевича збудована у 1905—1906 роках за проєктом архітектора Міхала Лужецького^[14].

Під час листопадових подій 1918 року в школі імені Генрика Сенкевича створений польський пункт опору проти встановлення у Львові української державності^[15], який очолив майор Здіслав Трешньовський (псевдо «Татар»), учасник першої світової війни. Трешньовський не лише організував пункт опору, а й керував обороною школи. Згодом в школі було організовано місце постою V підрозділу оборони Львова. Всередині школи розташовувалася зброярня та польова кухня. Школа Сенкевича була одним з найважливіших стратегічних об'єктів, які займали поляки через те, що неподалік неї розташований Залізничний вокзал. Учні цієї школи брали активну участь в обороні Львова. Разом з іншими бійцями вони були нагороджені військовою відзнакою «Хрест Оборони Львова»^[16]. За радянських часів — один з корпусів ВО «Кінескоп»^[17]. Нині — офісна будівля.

Вулиця Залізняка у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Львів»
	Вулиця Залізняка у Вікісховищі?

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 172 с. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Залізняка вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 329. — 528 с. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століть. — Львів : Світ, 2001. — С. 22, 23. — 128 с. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 538, 539, 549, 550. — 607 с. — ISBN 978-966-03-7863-6.
• Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936. — Kraków, 1936. — 685 s. (пол.)

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Залізняка М. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 30 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
• Роман Маленков. Львів. Церква Святого Йосифа. ukrainaincognita.com. Україна Інкогніта. Процитовано 1 червня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)