Вулкан Саричева
Вулкан Са́ричева (також відомий як Пік Саричева[1]) — активний стратовулкан, типу сомма-везувій на острові Матуа Великої Курильської гряди; один з найактивніших вулканів Курильських островів. 1805 року І. Ф. Крузенштерн назвав його за прізвищем російського мореплавця та гідрографа Г. А. Саричева[2] . Адміністративно входить до складу Сахалінської області Росії.
| Вулкан Саричева | |
 | |
| Названо на честь | Гаврило Саричев |
|---|---|
| Континент | Азія |
| Країна |  Росія |
| Адміністративна одиниця | Сєверо-Курильський район |
| У межах природно-географічного об'єкта | Матуа |
| Висота над рівнем моря | 1496 м і 1446 м |
| З матеріалу | Андезит |
| Вулканічна обсерваторія | Institute of Volcanology and Seismologyd |
 | |
 Вулкан Саричева у Вікісховищі | |
153°12′05″ сх. д. / 48.09055555558377648° пн. ш. 153.20138888891776219° сх. д.
Географія
Стратовулкан розташований на Далекому Сході Росії, в Сєверо-Курильському районі Сахалінської області. Він займає північний захід острова Матуа, розташованого на Курильських островах, між островами Рашуа на півдні та Райкоке на півночі.
Будова та виверження
Вулкан Саричева є стратовулканом із вершинним кратером. Його висота -1446 м.[3] Сильна фумарольна активність.
Центральний конус вулкана розташований усередині кальдери завширшки 3-3,5 км, яка відкрита з південного заходу. Свіжі лавові потоки андезито-базальтового складу течуть з усіх боків вулкана. Виверження вулкана були в 1760 р., 1878—1879 рр., 1923, 1928 (сильне), 1930 (сильне), 1946 (сильне), 1954, 1960, 1965, 1976 (сильне)[3][4][5][6]. Характер вивержень — як спокійна ефузія, так і вибухові процеси. Під час сильного виверження вулкана Саричева 1946 року пірокластичні потоки досягли моря.
Виверження 2009 року
Ранню стадію виверження 2009 року було зафіксовано 12 червня з борту Міжнародної космічної станції. Ударна хвиля розігнала хмари, і астронавти змогли зафільмувати еруптивну колону, увінчану хмарою-шапкою (ядерним грибом). Найбільша вулканічна діяльність відбувалася з 12 по 15 червня 2009 року. Вона виявлялася у сходженні пірокластичних потоків, пірокластичних хвилях, закінченні лавових потоків. Пірокластичні потоки досягли моря та у деяких місцях його берег відступив на 400 метрів. Ці потоки накрили сніжники у південно-східній частині вулкана, що викликало інтенсивне танення снігу і, як наслідок, схід лахарів . Виділено два лавові потоки, кожен довжиною понад 2 км і шириною понад 100 м[6]. Внаслідок цього виверження площа острова збільшилася на 1,5 км², а поверхня вулкана опустилася на 40 мм і зрушила на північ приблизно на 30 мм[7] . На площі до 30 км² загинула рослинність, зокрема, зарості вільшняку[6].
Виверженню було присвоєно Індекс вулканічної експлозивності 4, було викинуто приблизно 400 тис. м³ тефри.
Примітки
Література
- Левин Б. В., Рыбин А. В., Разжигаева Н. Г. и др. Комплексная экспедиция «Вулкан Сарычева-2009» (Курильские острова) // Вестник ДВО РАН. 2009. № 6. С. 98-104.
- Левин Б. В., Мелекесцев И. В., Рыбин А. В. и др. Экспедиция «Вулкан Пик Сарычева-2010» (Курильские острова) // Вестник ДВО РАН. 2010. № 6. С. 151—158.
- Левин Б. В., Рыбин А. В., Василенко Н. Ф., Прытков А. С., Чибисова М. В., Коган М. Г., Стеблов Г. М., Фролов Д. И. Мониторинг извержения вулкана Пик Сарычева на острове Матуа в 2009 году (Центральные Курильские острова) // Доклады РАН 2010. Т. 435. № 2. С. 255—258.
- Левин Б. В. (Редактор) А. В. Рыбин, Н. Г. Разжигаева, К. С. Ганзей и др. Извержение вулкана Пик Сарычева в 2009 году. М.: Янус-К, 2010. 48 с.
 | Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
