Голодомори в Україні

Голодомор в Україні 1921—1923 — масове знищення корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом,^[6][7] головно у південних областях Української СРР, в 1921–1923 роках, спричинене конфіскацією у селян і вивезенням хліба з УСРР до Російської СФРР,^[8][9] Західної Європи та Америки радянською владою в Українській СРР, під тиском влади Радянської Росії.^[10] В середньому по територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні Української СРР, Кубані та Поволжі.

Голодомор 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян^[11].

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—1933 безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору^[12]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство^[13], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду^[14]. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод на Поволжі 1921—1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері, — стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому^[15] визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом^[16]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.^[17][18]

У тому ж таки 1933 році, користуючись заляканістю і фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, було заборонене вживання української мови у пресі, школах і при веденні документів на Кубані та на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка, а також розстріляно тих, хто намагався підраховувати кількість жертв. В Росії ця тема досі під негласним табу. Співробітники ФСБ проводять бесіди з українцями Кубані, які намагаються хоч якось висловити власну позицію.

Третій голодомор,^[19][20] який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946–1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі.^[21] Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунського королівства, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословацької республіки, за тих два роки Польська республіка отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдавській РСР й південних областях Української РСР шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

В Україні з 1998 року Указом Президента України^[22] установлено День пам'яті жертв голодоморів, який відзначають щороку у четверту суботу листопада.

Кінематограф

Художній кінематограф почав говорити на тему Голодомору з початком Незалежності. Стрічка «Голод 33» українського режисера Олеся Янчука за мотивами повісті Василя Барки «Жовтий князь» вийшов у 1991 році. Прем'єра українського художнього фільму «Маленьке життя» Олександра Жовни відбулася у рамках 38-го міжнародного кінофестивалю «Молодість» 2008 року, у 2014 вийшла історична драма Олеся Саніна «Поводир». Кінематографічні репліки на тему Голодомору вийшли у США «Номер 44» Даніеля Еспіноса у 2015, Канаді «Гіркі жнива» Джорджа Менделюка у 2016, спільний польсько-британський проєкт «Ціна правди» Аґнєшки Голланд у 2019 році. На український телеекран у 2020-у вийшов серіал-епопея «І будуть люди» Аркадія Непиталюка^[23][24]. Документальний фільм 2008 року, режисера Сергія Буковського «Живі»^[25].

Література

П'єса Олеся Барлога «Дерева спізнюються на автобус» звертається до теми політичної та мистецької кон'юнктури початку ХХІ століття навколо теми Голодомору. Цей твір увійшов до лідерів конкурсу сучасної драматургії «Драма.UA» у 2012 році і був надрукований у однойменній збірці.

Театр

Одеський український музично-драматичний театр звернувся до постановки п'єси «97» Миколи Куліша у 1926 році (згодом вистава була поновлена у 1927). Поставив виставу Михайло Тінський (режисер поновлення — Василь Василько). Наступне звернення до п'єси Куліша зробив у 1967 на сцені цього ж театру режисер Броніслав Мешкіс, на сцені Донецького обласного російського драматичного театру Олександр Утеганов у 1977 році.

У 2008 році вийшли вистави «Ігри імператорів» Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка за творами Миколи Куліша «97», Альбера Камю «Калігула» та філософськими трактатами Григорія Сковороди у постановці Сергія Кузика; епічна драма «Голодна кров» Володимира Петренка на сцені Дніпровського молодіжного театру «Віримо!»; театральний проект Андрія Жолдака «Ленін Love. Сталін Love.» за мотивами роману «Жовтий князь» Василя Барки. Режисер Станіслав Жирков у Київському театрі «Золоті ворота» поставив у 2016 році виставу «І створив собі кумира» за щоденниками Лева Копилева, епізод про Голодомор присутній в його виставі «Отелло/Україна/Facebook» 2019-го року, створеній за п'єсою Павла Ар'є та Марини Смілянець.

«Маленьку казку про Велике Горе» поставила у 2018 році Віра Лозинська (Зразковий аматорський театр «Дюймовочка» Підволочиського будинку культури); поетичну виставу «І запали вселенськую свічу…» у 2019 році — Ольга Герасимова (Народний музично-драматичний театр та Дитячо-юнацький театр-студія «Едельвейс», м.Ізмаїл); перформативну виставу «Контора» — Олександра Кравченко (Київський театр «Veritas»).

П'єсу «Зерносховище» Наталі Ворожбит репетирував на сцені Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича Максим Голенко у 2011 (вистава повністю зроблена була закрита дирекцією); у 2015 році вийшла версія у Першому українському театрі для дітей та юнацтва Львова у постановці Андрія Приходько; у 2015-у Іван Данілін випустив її під назвою «Голодомор» спільним проєктом Чернівецького театру «Учні» та Народного драматичного театру «КБУ» Центрального палацу культури (м. Чернівці); у 2019 Дмитро Карачун звернувся до матеріалу в постановці Молодіжного театру «Silentium» (м. Калуш). П'єсу «Голос тихої безодні» Неди Нежданої поставили у 2015 році Ірина Волицька в творчій майстерні «Театр у кошику» (м. Львів), у 2019 році Олеся Плохоткіна у Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача, Анатолій Левченко у театрі «Terra Incognita» (м. Маріуполь)^[26].

Ігровій індустрії

• Famine Way - пригодницька двомірна гра про жахи Голодомору 1932-1933 років, яка розкриває злочинну політику Радянського Союзу проти України випущена студією STELLARIUM в 2024 році.^[27][28]

• Голод
• Асоціація дослідників голодоморів в Україні
• Голодомор на Кубані
• День пам'яті жертв голодоморів
• Канібалізм під час Голодомору
• Крадіжка українського зерна Росією
• Сурогатні страви часів Голодомору
• Список літературних творів про Голодомор в Україні
• Пам'ятники жертвам Голодомору в Україні (1932—1933)
• Визнання Голодомору геноцидом

• Лист консула Ґраденіґо [Архівовано 26 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• Голодомор — геноцид української нації: хто і чому його не визнає / Історична і політична правда

1. Голод 1921—1923 років в Україні: Зб. документів і матеріалів /АН України. Ін-т історії України; Голов. архів. упр. при КМ України. ЦДАВО України; Упоряд.: О. М. Мовчан, А. П. Огінська, Л. В. Яковлєва; Відп. ред. С. В. Кульчицький. — К. : Наукова думка, 1993. — 237 с.
2. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921—1923, 1932—1933, 1946—1947). Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 р.^{[недоступне посилання]} / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
3. Голодомор в Україні 1932—1933 рр.: Бібліогр. покажчик / Одеська держ. наук. б-ка ім. М. Горького; НАН України. Ін-т історії України; Фундація українознавчих студій Австралії. — О.; Л., 2001. — 654 с.
4. Голодомор в Україні 1932—1933: Офіційні документи. Бібліографія публікацій джерел. Огляди джерел. Інтернет-ресурси / Держкомархів України. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного. — К., 2003.
5. Даниленко В. Документи радянських спецслужб про голодомори в Україні: 1921—1923; 1932—1933; 1946—1947 // Пам'ять століть. — 2003. — № 3. — С. 104—122.
6. Даниленко В. Документи радянських спецслужб про голодомори 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 років в Україні // Три голодомори в Україні в ХХ ст.: Погляд із сьогодення: Матеріали міжнар. наук. конф. [Київ, 7 листоп. 2002 р.] / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Центр українознавства. — К., 2003. — С. 62–86.
7. Данильченко О. П. Голод 1921—1923 рр. на Україні: нові архівні документи // Укр. археогр. щорічник. Нова серія. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 306—307.
8. Задніпровський О. Голод в історії України: короткий нарис (Х-ХХ ст.). — Донецьк : Український культурологічний центр, 1999. — 88 с.
9. Мироненко О. М. Законодавчі акти Тимчасового уряду Росії, Української Народної Республіки, Української Держави та Директорії УНР про вилучення в селян хліба й інших видів продовольства [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 223. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
10. Сербин Р. Фотодокументи про український голод 1921—1923 років // Кримська світлиця. — 2004. — 12 берез. — С. 21.
11. Сергійчук В. Документи Політбюро ЦК КП(б)У про три голодомори в Україні у ХХ ст. // Голодомор 1932—1933 років як величезна трагедія українського народу: Матеріали Всеукр. наук. конф. (Київ, 15 листоп. 2002 р.) / Міжрегіон. Академія упр. персоналом; Міжнар. кадрова академія. — К., 2003. — С. 80–90.
12. Сергійчук В. Як нас морили голодом: 1921—1923, 1932—1933, 1946—1947 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Центр українознавства. — 2-е вид., доп. — К. : Укр. Вид. Спілка, 2003. — 251 с.
13. Улянич В. Терор голодом і повстанська боротьба проти геноциду українців у 1921—1933 роках. — К. : МАУП, 2004. — 84 с. — ISBN 966-608-516-Х.
14. Чорна книга України: Зб. документів, архів. матеріалів, листів, доп., статей, досліджень, есе / Упоряд., ред. Ф. Зубанича; Передм. В. Яворівського. — К. : Вид. центр «Просвіта», 1998. — 784 с.
15. Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918—1939 гг. Документы и материалы. В 4-х т. Т. 1. 1918—1922 гг. / Под. ред. А. Береловича, В. Данилова. — М. : РОССПЭН, 1998. — 864 с. (рос.)
16. Нікольський, Володимир (2008). Гірка пам'ять. Голодомор 1932-1933 рр. на Донеччині-історичні дослідження, свідчення, спогади, документи. Донецьк: СПД Блєднов. с. 614 с. ISBN 966-96648-5-3.

Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.