Гоміш Феррейра

Жозе Гоміш Феррейра народився в Порту 9 червня 1900 року. У 4 роки переїхав до Лісабона. Його батько, Алешандрі Бранку Феррейра (1877—1950), людина скромного походження, завдяки своєму розуму та ініціативності став успішним підприємцем, також брав активну участь у політиці; республіканець-демократ, був радником у лісабонській мерії й депутатом під час Першої республіки; мати Марія ду Карму Кожме (Maria do Carmo Cosme).

Навчався в столичних ліцеях Камоенса та Жіла Вісенті, де й познайомився з поезією. Співпрацював з Фернанду Пессоа, тоді ще зовсім молодим, під час спільного проєкту для часопису Ressurreição.

Політичні уподобання Г. Феррейри проявилися дуже рано, насамперед через вплив батька (республіканського демократа). Здобувши юридичну освіту в 1924 році, працював консулом у місті Крістіансунн (Норвегія). Одночасно з тим писав музику, зокрема створив «Сільську сюїту» (Suite Rústica), яку виконав оркестр Давида ді Соузи (David de Sousa).

Повернувся на батьківщину в 1930 році, але активної участі в політичному житті не брав. Натомість активно дописував у часописи Presença, Seara Nova, Descobrimento, Imagem, Sr. Doutor, Gazeta Musical e de Todas as Artes та Ilustração (1926—1975). Він також перекладав фільми під псевдонімом Gomes, Álvaro.

Почав друкувати поезії з поеми «Жити вічно також набридає» (Viver sempre também cansa) у 1931 році, опублікованої в журналі Presença. Попри те, що далі публікував дещо, скажімо Lírios do Monte та Longe, тільки у повоєнний час, починаючи від 1948 року (з Poesia I та Homenagem Poética) став друкуватись на постійній основі, відразу посівши одне з провідних місць серед тогочасних літераторів^[5].

Він був учасником усіх значних демократичних та антифашистських заходів, і незадовго до створення руху MUD (Рух за демократичну єдність) співпрацював з іншими представниками португальського неореалізму над збіркою революційних пісень.

У 1975 році побував в СРСР — враження від поїздки відобразив у поемі «В СРСР» (1978)^[4].

Був обраний віце-президентом Португальської асоціації письменників у 1978 році, а наступного (1979) року був кандидатом АПУ (Альянсу об'єднаного народу / Aliança Povo Unido) від Лісабона на проміжних парламентських виборах того ж року. Вступив до Португальської комуністичної партії у лютому наступного (1980) року.

У 1983 році переніс важку хірургічну операцію.

Жозе Гоміш Феррейра помер у Лісабоні 8 лютого 1985 року внаслідок тривалої хвороби.

Провідна тема творчості Гоміша Феррейри — людина праці з її переживаннями, перемогами, прагненнями миру і щастя на всій землі^[4].

Бібліографія

Як фольклорист відомий, перш за все, упорядкуванням великих збірників португальських народних казок у співавторстві з К. де Олівейрою (1958 і 1977), куди ввійшли тексти з класичних зібрань^[6][7].

Гоміш Феррейра удостоєний низки нагород і відзнак:

• Велика поетична премія Товариства письменників Португалії (1961) за Poesia III;
• Премія Casa da Imprensa (1965) за A Memória das Palavras;
• звання великого командора Ордену Сантьяго да Еспада (1981), присвоєне Президентом Рамалю Янешом^[8];
• відзнака Товариства письменників Португалії (1983);
• командор Ордена Свободи (1985).

У 1985 році мерія Лісабоні вшанувала письменника, давши його ім'я одній зі столичних вулиць^[9]. Створена 1978 року його сином Р. Е. Феррейрою лісабонська школа Бенфіка (Escola Secundária de Benfica) отримала ім'я його іменитого батька.

У 1990 році в Алваладе (Лісабон) був відкритий пам'ятник письменнику — на церемонії відкриття були присутніми і виступили міський голова Лісабона Жоржі Сампаю та письменник, художник і приятель Г. Феррейри Маріо Діонізіо.

У рік сторіччя від дня народження поета (2000) вийшов біографічний документальний фільм про Ж. Г. Феррейру «Людина столітньої ваги» (Um Homem do Tamanho do Século, режисер Антоніу Куня / António Cunha), який демонструвався на телеканалах RTP2 і RTP Internacional.