Грабовець Анатолій Іванович

Закінчив агрономічний факультет Луганського сільськогосподарського інституту (1961), в 1964—67 рр. — аспірант кафедри селекції і захисту рослин там же. Трудову діяльність розпочав старшим агрономом-насіннєзнавцем радгоспу «Лисичанський» Лисичанського району Луганської області. Протягом 1962—1964 рр. очолював перший відділок радгоспу «Переможець» Лутугинського району Луганської області.

Після закінчення аспірантури Луганського сільськогосподарсько­го інституту в 1967 році почав працювати спочатку молодшим, а потім старшим науковим співробітником Північно-Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Дон­ського зонального науково-дослідного інституту сільського госпо­дарства (Ростовська область, РФ). Пізніше очолює на станції лабораторію селекції озимої і ярої пшениці (1973—1979); в 1984—1987 роках — директор станції. Згодом очолює Північно-Західний центр науко­вого забезпечення того самого НДІ сільського господарства Російської академії сільськогос­подарських наук.

Помер 25 липня 2023 на 84-му році життя після нетривалої хвороби^[1]. Похований на цвинтарі селища Донська Нива Тарасівського району Ростовської області^[2].

У 1971 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кан­дидата сільськогосподарських наук на тему: «Посівні та урожайні якості насіння ярого ячменю за різних умов його вирощування». У 1995 р. в Науково-дослідному інституті сільського господарства центральних районів нечорноземної зони (Німчиновка, Московська область) за­хистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора сільсько­господарських наук на тему: «Селекція озимої пшениці в умовах степу Середнього Дону».

Наукові розробки, нові сорти вченого істотно збагатили основні напрями в селекції, насінництві та рослинництві. Він зробив вагомий внесок у вивчення сучасних завдань і способів ведення селекції та на­уково обґрунтував теорію створення високоадаптивних сортів пшени­ці й тритикале, що поліпшило стабілізацію виробництва зерна і кормів у Росії та Україні. Під його керівництвом і за безпосередньої участі районовано 54 сорти озимої і ярої пшениці та виведено 27 сортів озимого тритикале.

Опублікував близько 300 наукових праць, у тому числі 7 книг, має 50 авторських свідоцтв, 15 патентів на винаходи. Свої знання і досвід передає студентам та фахівцям у Ростовському інституті перепідготовки кадрів агробізнесу, будучи професором прогресивних технологій у рослинництві. Член експертної ради ВАК Російської Федерації (1995—2000), голова секції із селекції тритикале Російської академії сільськогосподарських наук (з 1999 р.), член Міжнародної асоціації із тритикале (ІТА). У 2007 р. обрано іноземним членом УААН Відділення наукового забезпечення трансферу інновацій. Член-кореспондент Російської академії сільськогосподарських наук (2005).

У 1975—1979 рр. — депутат Туровєрово-Росошанської селищної ради Тарасовського району Ростовської області.^[3]

Заслужений агроном Російської Федерації (1981). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1976), Жовтневої Революції (1986), грамотою Президії Верховної Ради Російської Федерації (1981), орденом «Знак Пошани» (2005). У 2008 р. сорт Сєвєродонецька ювілейна в номінації «Краща пшениця Росії 2008 р.» був удостоєний диплома Гран-Прі Всеросійського вистав­кового центру, а А. І. Грабовець нагороджений знаком «Лауреат ВВЦ».

Також нагороджений орденом «За заслуги перед Ростовською областю» (2012)^[4], дипломом якості і золотою медаллю Європейської науково-промислової палати^[5]. Почесний громадянин Тарасівського району Ростовської області (2000).

Анатолій Іванович був старшим сином Івана та Ольги Грабовець. Мати – донська козачка зі станиці Митякинської у Тарасовському районі, а батько був родом з-під Чернігова^[6]. Його батько, Іван Павлович Грабовець походить з родини Павла Андрійовича Грабовця (1894—1971) та Ксенії Єфімовни Мальованої (1897—1975) що переїхали до Луганська наприкінці 1920-х років з села Піддубнівка Прилуцького району Чернігівської області (раніше — с. Піддубівка Малодівицької волості Прилуцького повіту Полтавської губернії), рятуючись від розкуркулення під час розпочатої радянською владою колективізації^[7]. Саме діду — освіченому селянинові, який ще сто років тому привозив із міста до рідного села нові сорти пшениці, за словами вченого, він завдячує талантом селекціонера^[6].

• Биографическая энциклопедия РАСХН, ВАСХНИЛ [Архівовано 18 листопада 2017 у Wayback Machine.]
• Вузы России: Сельское хозяйство. Сельскохозяйственные науки [Архівовано 25 квітня 2018 у Wayback Machine.]
• Северо-Донецкая сельскохозяйственная опытная станция Донского зонального НИИСХ PACXH [Архівовано 10 квітня 2018 у Wayback Machine.]