Енциклопедія українознавства

Всього енциклопедія складається з 14 томів. По аналогії з «Encyclopædia Britannica», ЕУ складається з кількох типів томів. Перший тип томів — це три томи так званої «Propædia» (1949) також відомих як «ЕУ-I» та «Енциклопедія українознавства. Загальна частина», де фактично розміщена одна велика розлога стаття про Україну на 1200 сторінок (нумерація всіх трьох томів наскрізна). Другий тип томів — це 10 томів так званої «Micropædia» (1955—1995) також відомих як «ЕУ-II» та «Енциклопедія українознавства. Словникова частина», де розміщуються короткі статті та плюс 11-й том із виправленнями та доповненнями. Усього енциклопедія містить понад 20 000 термінів^[4][5][6].

У 1993—2003 роках всі 14 томів було перевидано як «репринтові видання» в Україні у Львові (НТШ у Львові, лише «ЕУ-II») та Києві (Інститут археографії НАН України, лише «ЕУ-I»). Паралельно з НТШ у Львові, у Києві альтернативну версію репринтового видання зі своїми власним художнім оформленням зробила харківська друкарська фабрика «Глобус».

У 1963—1993 роках була видана англомовна скорочена версія «ЕУ-1» (з 2-х томів) та «ЕУ-2» (з 5 томів, у яких містилося 12 500 термінів).

Спроби створити україномовну енциклопедію про Україну розпочалися ще у XVIII столітті, але так і не здійснилися.

Перші спроби створити україномовну енциклопедію про Україну

У 1932—1934 роках у Харкові були підготовлені матеріали для трьох томів планованої 20-томної «Української радянської енциклопедії» (УРЕ) під редакцією Миколи Скрипника. Перший том був підготовлений до друку на початку 1933 року, а в 1934 році вчені передбачали випуск ще двох томів, проте ідея першої «УРЕ» зазнала краху разом із радянською політикою «українізації 20—30-х років». Численні автори й редактори «УРЕ» через наявність «націоналістичного ухилу» були репресовані, а у листопаді 1934 року видавництво ліквідовано^[7][8].

Спроби створити україномовну енциклопедію були продовжені у 1941 році у Кракові видавництво «Бистриця», де за редакцією Івана Раковського та Євген-Юлія Пеленського було підготовлено перший том «Енциклопедії Українознавства», але внаслідок воєнних труднощів II Світової Війни подальшу роботу було припинено^[7][9].

Перші україномовні енциклопедії про Україну

Першою україномовною енциклопедією про Україну стала тритомна «Українська загальна енциклопедія» (УЗЕ), що вийшла у Львові в 1930—1933 роках під редакцією Івана Раковського^[7].

Другою україномовною енциклопедією, що з'явилася ще до «ЕУ» у далекій Аргентині протягом 1957—1967 років, була восьмитомна «Українська Мала Енциклопедія» (УМЕ). Це важливе великоформатне видання обсягом у 2200 сторінок побачило світ завдяки зусиллям лише одного автора — професора Євгена Онацького^[7][10].

Історія оригінального видання ЕУ

«Енциклопедії Українознавства» була підготовлена та видана впродовж майже пів століття у 1949—1995-х роках українськими діаспорними вченими під егідою Наукового товариства імені Шевченка у Європі (розташованого у місті Сарселі у передмісті Парижа, Франція). При підготовці цієї енциклопедії науковці НТШ у Європі користувалися матеріали з різнобічних джерел, включно з виданнями української діаспори, виданнями з СРСР тощо^[11].

Загалом «Енциклопедії Українознавства» складається з двох частин: «ЕУ-I» та «ЕУ-II». Перша частина що вийшла у 1949 році, також знана як «ЕУ-I» та «Енциклопедія українознавства. Загальна частина», по аналогії з «Encyclopædia Britannica» складається з так званої «Propædia» і у ній у трьох томах фактично розміщена одна велика розлога стаття про Україну на 1200 сторінок (нумерація всіх трьох частин наскрізна). Перший том містить загальні відомості про Україну: географію та природу, дані про людність, етнографію, мову. У другому томі представлена українська історія, церква, право, культура і, зокрема, література. Третій том за своїм характером дуже різноманітний: у ньому подані відомості про наше просторове мистецтво, театр, музику, науку, освіту, видавничу справу, пресу, бібліотеки, музеї, архіви тощо, а у прикінцевій частині третього тому викладені відомості про народне господарство, стан і розвиток суспільства, українське військо^[7]. Друга частина, що вийшла у 1955—1995 роках, також знана як «ЕУ-II» та «Енциклопедія українознавства. Словникова частина», складається з так званої «Micropædia» і у ній у 10 томах розміщуються більше 20 тисяч коротких статей-тлумачень на 4015 сторінках (нумерація всіх десяти томів наскрізна) плюс 11-й том з виправленнями та доповненнями^[5].

Перевидання ЕУ в Україні

В Україні в перші роки незалежності репринтне перевидання здійснено відразу у двох видавництвах — у Львові організацією НТШ у Львові й у Києві харківською друкарською фабрикою «Глобус»^[12].

У Києві у Інституті археографії НАН України у 1994—1995 роках було перевидано перші три томи «загальної частини» енциклопедії, так зване «ЕУ-I».

У Львові під егідою НТШ у Львові та на кошти приватних спонсорів у 1993—2003 роках було перевидано одинадцять томів «словникової частини» енциклопедії, так зване «ЕУ-II». До першого тому вміщено статтю Олега Романіва «Довгий, тернистий, шлях українства до самопізнання», де подано доволі змістовну інформацію з історії українських енциклопедій та «Енциклопедії українознавства» зокрема. Художнє оформлення енциклопедії здійснив Ю. Кучабський. Перевиданням «ЕУ-II» у Львові опікувався видавничий комітет, що його очолили троє співголів — Іван Гель, Микола Жулинський, та Олег Романів.

Також паралельно зі львівським перевиданням 11 томів «ЕУ-II» передрук у Києві розпочала, майже одночасно зі львівським але все ж на кілька місяців пізніше, харківська друкарська фабрика «Глобус». Перевидання було здійснено у власному художньому оформленні й накладом вдвічі більшим аніж у львівського перевидання ЕУ.

Головний редактор — Володимир Кубійович та Зенон Кузеля (томи 1—3 «ЕУ-I»), Володимир Кубійович (томи 1—10 «ЕУ-II») та Аркадій Жуковський (останній 11 том «ЕУ-II»).

Авторами статей-тлумачень виступили: Аркадій Жуковський, Іван Кошелівець, Софія Янів, Микола Глобенко, Василь Маркусь, Олександр Оглоблин, Василь Витвицький, Святослав Гординський, Всеволод Голубничий, Євген Ґловінський, Богдан Кравців, Наталія Полонська-Василенко, Матвій Стахів, Атанас Фіґоль, Микола Чубатий та інші.

До 11-го тому «ЕУ-2» увійшов 111-сторінковий додаток під назвою «Фундатори Енциклопедії Українознавства 1954—1991» складений у 1992 році Іваном Керестілем, де зазначається, що енциклопедію було створено завдяки фінансовим внескам понад 3 тис. фундаторів: українських організацій та приватних осіб, пожертви яких склали майже $2,9 млн дол. США^[13]. Цю багатолітню акцію по збору пожертв, що отримала назву Акції-С (Сарсель), провадили упродовж десятиліть представники українських громад у більш як дванадцяти країнах західного світу. Важливим засобом Акції-С став неперіодичний бюлетень «Вісті з Сарселю» 13, який інформував українську громадськість вільного світу про поступ у створенні ЕУ, надавав відомості про фундаторів тощо; за час роботи над ЕУ-2 вийшло 32 числа бюлетеня^[14][7]. Одними з найбільших жертводавців були українці Канади, які за повідомленням газети «Свобода» станом на липень 1986 року зібрали десь 700 тис. дол. США^[15].

Англомовна скорочена друкована версія «Encyclopedia of Ukraine»

У 1963—1971 роках за пропозицією Володимира Кубійовича на базі «ЕУ-1» вийшов англійською мовою великий двотомний енциклопедичний довідник про Україну під назвою «Ukraine. A Concise Encyclopedia»^[7][16][17].

У 1984—1993 роках на базі «ЕУ-2» було здійснено 5-томне паперове англомовне видання «Encyclopedia of Ukraine» (EU) у видавництві Торонтського та Альбертського університету куди увійшли понад 12,500 тисяч статей-тлумачень. До цього англомовного видання також додавався додатковий том під назвою «Encyclopedia of Ukraine. Map and Gazetteer of Ukraine» де подавалися географічні мапи України (масштаб 1:2 000 000). 2001 року вийшов додатковий том під назвою «Encyclopedia of Ukraine: Index and Errata» з індексом всіх термінів у 1—5 томах^[18].

Англомовна онлайн версія «Internet Encyclopedia of Ukraine»

У 2001 році з'явилася онлайн версія «Internet Encyclopedia of Ukraine» (IEU) під назвою Internet Encyclopedia of Ukraine (укр. Мережева «Енциклопедія України») якою займається Canadian Institute of Ukrainian Studies^[19].

Станом на 2019 рік у енциклопедії вже є більше 7,2 тис. термінів, що є приблизно 45 % всіх термінів що були у оригінальній друкованій версії 1984—1993 років плюс деякі абсолютно нові терміни, які були відсутні у версії 1984—1993 рр.^[20] Проєкт мережевої версії не закінчено й триває праця над наповненням енциклопедії — кінцева мета більше 20 тис. термінів^[21][22][23].

Повна бібліографія всіх 14 томів ЕУ:^[24]

Томи 1—3 (Загальна частина у 3 томах, «ЕУ-I»)

• Кн. 1, [т. 1]. Голов. ред: Володимир Кубійович і Зенон Кузеля. Мюнхен; Нью-Йорк: «Молоде життя» , Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1949. 368 с.
• Кн. 1, [т. 2]. Голов. ред: Володимир Кубійович і Зенон Кузеля. Мюнхен; Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1949. С. 369—800.
• Кн. 1, [т. 3]. Голов. ред: Володимир Кубійович і Зенон Кузеля. Мюнхен; Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1949. С. 801—1230

Томи 1—11 (Словникова частина у 11 томах, «ЕУ-II»)

• Кн. 2, [т. 1].: «А — Головна Руська Рада». Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1955. 400 c.
• Кн. 2, [т. 2]: «Голинський — Зернов». Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1957. С. 405—800.
• Кн. 2, [т. 3]: «Зернове господарство — Кропивницький». Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1959. С. 805—1200.
• Кн. 2, [т. 4]: «Крушельницький — Місто (початок)».^[25] Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1962. С. 1205—1600.
• Кн. 2, [т. 5]: «Місто (продовження) — Перемиська Єпархія». Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1966. С. 1600—2000.
• Кн. 2, [т. 6]: «Перемишль — Пряшівщина (початок)».^[26] Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1970. С. 2005—2400.
• Кн. 2, [т. 7]: «Пряшівщина (продовження) — Сибір». Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1973. С. 2405—2800.
• Кн. 2, [т. 8]: «Символізм — Технічні рослини». Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1976. С. 2805-3200.
• Кн. 2, [т. 9]: «Тимошенко — Хмельницький Богдан». Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1980. С. 3205-3600.
• Кн. 2, [т. 10]: «Хмельницький Борис — Яцків».^[27] Голов. ред: Володимир Кубійович. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1984. С.3605-4015.
• Кн. 2, [т. 11]: «Доповнення і виправлення».^[13] Голов. ред: Аркадій Жуковський. Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі. 1995. 398 с.

• Українські енциклопедії
• Список українських енциклопедій
• Дитяча енциклопедія українознавства
• Енциклопедія сучасної України
• Українська радянська енциклопедія
• Ukraine. A Concise Encyclopaedia
• Encyclopedia of Ukraine