Запор

Запор виникає внаслідок дії багатьох етіологічних факторів, які патогенетично насамперед спричинюють порушення моторної функції травного тракту, найчастіше — товстої кишки.

Рідкий вміст тонкої кишки у товстій кишці перетворюється на щільні калові маси, після чого виводиться з організму. Це забезпечується завдяки абсорбції рідини та мікроелементів, перистальтиці, яка сприяє перемішуванню вмісту кишок і виділенню з них вологи, просуванню калових мас до прямої кишки і подальшому випорожненню.

Для нормального функціювання травного тракту необхідні певні фізіологічні механізми, а саме:

• наявність вмісту в кишках, який за своїми властивостями є подразником для виникнення перистальтики;
• функціонуючий м'язовий апарат та іннервація кишки;
• ендокринна і паракринна регуляція;
• відсутність перешкод для перистальтики;
• нормальна функція м'язів тазового дна;
• збережений рефлекс прямої кишки^[22].

Дефекація залежить не тільки від біологічних механізмів, її можна загальмувати свідомо залежно від умов, у яких перебуває людина.

Стрес також, може призвести до запорів. Коли психологічний стрес обумовлює фізичні прояви, вони стають відомі як соматичні симптоми.

Вплив гормонів стресу на організм, здатний спричинити запор. Разом з тим, коли людина перебуває в стані стресу, вона, швидше за все, дотримується нездорового харчування, робить менше фізичних вправ або недостатньо спить, чи забуває про задовільне пиття. Ці чинники можуть призводити до запорів.^[23]

Дослідники визначили кілька способів, якими стрес може спричинити запор:

• У стресі, надниркові залози організму виробляють гормон адреналін, який має значення у так званій реакції «бийся або тікай». Це змушує організм перенаправляти потік крові від кишечника до життєво важливих органів, як от серце, легені та мозок. У підсумку, сповільнюється рух у кишках та можуть виникнути запори.
• У відповідь на стрес, організм виділяє більше кортикотропін-рилізинг-фактора (CRF) у кишечнику. Цей гормон діє безпосередньо на кишечник, який він може уповільнити і спричинити запалення. У кишках є різні типи рецепторів CRF, одні з яких пришвидшують діяльність кишечника, а інші уповільнюють.
• Стрес спричинює підвищення кишкової проникності. Ця проникність дозволяє запальним сполукам проникати в кишечник, що може призводити до відчуття переповненості живота.
• Стрес може вплинути на звичайні здорові бактерії в кишках. Дослідження ще не підтвердили цю теорію, але багато людей вважають, що стрес може зменшити кількість здорових кишкових бактерій в організмі, в такий спосіб уповільнюючи травлення.^[24],

Класифікація

Спираючись на етіологію запорів, запропонована наступна їхня класифікація^[25]:

• аліментарний — у разі неправильного та нераціонального харчування з обмеженням рослинної клітковини;
• неврогенний — у разі порушення регуляції моторної функції кишок:
  • дискінетичний, рефлекторний неврогенний запор;
  • запор внаслідок гальмування дефекації (звичний запор);
• гіподинамічний — у разі незначної фізичної активності людини;
• внаслідок запальних захворювань кишок (коліт, рідше ентерит);
• проктогенний — при захворюваннях аноректальної зони;
• механічний — за наявності пухлин, звужень товстої кишки, стисканні її зовні;
• внаслідок аномалії розвитку товстої кишки;
• токсичний — у разі хронічних отруєнь (хімічними речовинами, свинцем, морфіном, нікотином);
• внаслідок порушення водно-електролітного балансу — при серцевій та нирковій недостатності, дегідратації різного генезу;
• ендокринний — при гіпотиреозі, гіпопаратиреозі, гіпофізарній недостатності та деяких інших ендокринних захворюваннях;
• медикаментозний — внаслідок застосування психотропних, протисудомних, антихолінергічних лікарських засобів, блокаторів кальцієвих каналів.

Узагальнене поняття, яке має на увазі симптомокомплекс кишкових та позакишкових порушень. Застосування терміну «хронічний запор» правомірне за умови його тривання понад 6 місяців.

Крім порушення дефекації, хворі на хронічний запор можуть скаржитися на загальну кволість, дратівливість, порушення сну, поганий апетит, пітливість, метеоризм і дискомфорт у животі.

У хворих на хронічний запор необхідно проводити загальноприйняті лабораторні дослідження (загальні клінічний і біохімічний аналізи крові, сечі), за показаннями — ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ендоскопічне та рентгенологічне обстеження травного тракту, електрокардіографію. Після комплексного обстеження можна робити висновок про функціональну (за відсутності органічних змін з боку внутрішніх органів) чи органічну природу хронічного запору.

Клінічні ознаки

Про наявність функціонального запору свідчать такі ознаки^[26]:

• надмірне напруження під час дефекації;
• твердий або «овечий» кал;
• тенезми (біль по ходу кишок до та під час випорожнення);
• відчуття неповного випорожнення кишечника;
• частота дефекації 2 рази або менше на тиждень;
• зменшення маси випорожнень до 35 г на добу або тривалості натужування, яке становить більше ніж 25 % часу дефекації;
• подовження часу просування кишкового вмісту, що визначається за допомогою радіографічної мітки: по тонкій і товстій кишках — до 93 годин і більше, по товстій кишці — до 47-70 годин^[27].

Внаслідок запору, може виникнути геморой, анальні тріщини, випадіння прямої кишки та нетримання калу.^{[28][29][30][31]} Наприклад, тривале напруження під час випорожнення, здатне призвести до геморою. На пізніх стадіях запору, живіт може стати роздутим, твердим і болючим.

Запор, також пов'язаний із серцево-судинними подіями. Зміни кишкової мікробіоти через запор, можуть спричинити атеросклероз, підвищення артеріального тиску та інше. З віком запори частішають і часто супроводжуються чинниками ризику серцево-судинних захворювань. Водночас, надмірне напруження під час випорожнення, здатне спричинити підвищення артеріального тиску, що може спровокувати такі серцево-судинні події, як застійна серцева недостатність, аритмії, гострий інфаркт міокарда та розшарування аорти.  Лікарі, які лікують хворих на серцево-судинні захворювання, мають враховувати, що запор пов'язаний із серйозним серцево-судинним ризиком і вчасно втрутитися, аби запобігти серцево-судинним подіям.^[32]

Лікування хворих на запор органічного генезу, насамперед полягає в лікуванні основного захворювання, а функціонального генезу — в чіткому виконанні загально-гігієнічних норм поведінки і дієтотерапії, а саме: активний спосіб життя, вживання в щоденному раціоні достатньо продуктів, які містять клітковину, і рідини. Велике значення має також, правильне положення під час сидіння у вбиральні (підставка для ніг біля унітазу), і по можливості випорожнення в певний визначений час, та привчання до цього дітей.

Також треба обмежувати, або взагалі відмовитися від вживання алкоголю, зокрема й червоного вина. Хоча прямого зв'язку між вживанням червоного вина та запором немає, споживання алкоголю загалом, пов'язане із зневодненням організму, що може посилити ускладнення під час випорожнення. Водночас, попри те що червоне вино містить сполуки, відомі як поліфеноли які мають протизапальні властивості та можуть допомогти зменшити запалення в організмі, також червоне вино є судинорозширювальним засобом, а це означає, що воно здатне спричинити розширення кровоносних судин і збільшити кровотік. Це може бути шкідливо для людей із запором, оскільки посилений кровотік може здійснювати тиск на вени в області прямої кишки, погіршуючи наслідки.^[33]

Якщо за допомогою зазначених порад, досягти легкого випорожнення не вдається, використовують проносні засоби.

Харчування

Наявність в раціоні рослинної клітковини (харчові волокна) та достатньої кількості води (3-4 % від маси тіла на добу^{[34][35][36][37]}) — основні умови для попередження запору.

• Клітковина необхідна для живлення мікробіоти кишок, яка живить організм людини корисними молекулами: ферменти, білки, коротколацюгові жирні кислоти (бутират), вітаміни, пептиди та амінокислоти, біосурфактанти, органічні кислоти. Також клітковина підтримує здоров'я шлунково-кишкового тракту; посилює перистальтику (моторику) та проходження їжі по кишці; покращує виведення токсичних речовин; та загалом оптимізує процеси травлення, здоров'я шлунково-кишкового тракту^[38][39] та здоров'я в цілому^[39].
• Мінімальна добова потреба клітковини — 25 г для жінок і 38 г для чоловіків^[38].
• Основні джерела — овочі (особливо коренеплоди та зелень), фрукти (яблука, банани, ягоди, цитрусові та всі інші фрукти), висівки (клітковина), цільно-зернові каші, бобові, спеції, насіння, гриби та водорості, ферментовані продукти (містять і клітковину, і корисні бактерії, які її перетравлюють і заселяють кишечник людини (квашена капуста, кефір, йогурт, натто, кімчі)).

Проносні засоби

Проносні засоби — група лікарських речовин, які, посилюючи перистальтику кишок, прискорюють його спорожнення. Проносних засобів стосуються: неорганічні речовини, наприклад, сульфат магнію; органічні олії, зокрема, вазелінова; частини рослин — зокрема ревінь. Спосіб дії проносних засобів різний: подразнення хеморецепторів слизової оболонки кишок (фенолфталеїн, ревінь), механічне полегшення просування вмісту по кишечнику (олії), утруднення всмоктування води в кишках (неорганічні солі).^[40]. Більшість проносних засобів затримують абсорбцію води та електролітів у тонкій і товстій кишках. У механізмі проносних засобів також певну роль відіграє вплив на транспорт іонів кальцію в стінці кишок, а також спонукальний вплив на біосинтез простагландинів^[41].

Класифікація проносних засобів

За механізмом дії

• Перша група. Спричинюють хімічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишок. Це препарати рослинного (корінь крушини, листя сенни олександрійської / касії гостролистої тощо) і синтетичного походження (фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил);
• Друга група. Спричинюють механічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишок, так звані сольові проносні засоби (магнію, натрію сульфат тощо);
• Третя група. Сприяють розм'якшенню калових мас і полегшують проходження їх по кишечнику (вазелінова та рослинні олії).

За впливом на кишечник

• Гальмують абсорбцію рідини з кишечника і стимулюють секрецію. Це препарати, які містять антраглікозиди (корінь ревеню, кора крушини), фенолфталеїн,
• Сприяють збільшенню об'єму вмісту кишечника (морська капуста, агар-агар, висівки, напівсинтетичні полісахариди (лактулоза);
• Змащують слизову оболонку кишечника (вазелінова і мигдалева олії).
  • які діють на моторну функцію товстої кишки (корінь ревеню, кора крушини, листя сени, фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил тощо)
  • які діють на моторну функцію тонкої кишки (вазелінова, мигдалева та інші рослинні олії)
  • які діють на всі відділи кишечника (сольові, зокрема натрію пікосульфат).

• Здорове харчування
• Раціональне харчування
• Здоровий спосіб життя
• Діарея
• Бристольська шкала форми калу

• Гастроентерологія дитячого віку. Підручник. (за загальною редакцією Є. В. Прохорова, В. П. Волосовця). Тернопіль. Укрмедкнига. — 2004. — 160 с. ISBN 966-673-068-5. ^{[сторінка?]}
• Гастроентерологія / за ред. Харченко Н. В., Бабака О. Я., — К. Друкар.- 2007. — 720 с. ^{[сторінка?]}

• Рациональная диагностика и фармакотерапия заболеваний органов пищеварения: справочник врача / АМН Украины, МОЗ Украины ; ред.: О. Я. Бабак, Н. В. Харченко) — 3-е изд., перераб. и доп. — К. : ООО Доктор-Медиа, 2010. — 354 с. — (Б-ка Здоров'я України: гастроэнтеролог). ISBN 978-966-2165-16-6 (рос.)
• Довідник лікаря-гастроентеролога / Харченко Н. В., Анохіна Г. А., Опанасюк Н. Д., Родонежська О. В., Черненко В. В. — К. : 2004. — 101 с. — ISBN 966-8344-04-9

• Запор [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.]