Карл Теодор Ліберман

Син заможного єврейського промисловця-текстильника. Двоюрідний брат художника Макса Лібермана.

Освіту здобув в університетах Берліна та Гейдельберга під керівництвом Р. Бунзена, Г. Магнуса й А. Беєра.

Працював у А. Беєра у Королівському технічному інституті в Берліні.

Із 1873 року завідував лабораторією органічної хімії у Берлінській промисловій академії, що згодом була перетворена на Вищу технічну школу; з 1879 року займав також кафедру в Берлінському університеті.

У 1868 році разом з Карлом Гребе синтезував алізарин. Синтез дозволив перейти до промислового виробництва барвників — алізаринових фарб на його основі, а також це призвело до припинення вирощування марени. У 1869 році винайшов спосіб синтезу його з антрацену. Синтез являє собою хлорування або бромування антрацену з подальшим окисленням з утворенням алізарину. Патент Лібермана і Карла Гребе на синтез алізарину з антрацену поданий за день до патенту Вільяма Генрі Перкіна (старшого).

Йому ж належить ряд робіт із алкалоїдами і багатьма органічними фарбами, відома реакція на фенол (Ліберманова реакція) та ін. Велика частина його праць опублікована в"Liebigs Annalen" і в «Berichte der Deutschen Chemischen Gesellschaft».

Голова Німецького хімічного товариства (1898). Був членом академій в Геттінгені (1912), Філадельфії та Уппсалі, відзначений почесними докторськими ступенями в Лідсі, в Берліні та в Брауншвейзі. У 1883 році був обраний членом Леопольдини .

У 1914 році обраний почесним професором органічної хімії Берлінського університету.