Лексема

лексична одиниця, яка абстрагується від конкретної форми та синтаксичної функції

Лексе́ма (від грец. λέξις — «слово», «мовний зворот») — слово як самостійна значеннєва одиниця, яку в мовознавстві розглядають у сукупності всіх своїх форм і значень.

У лінгвістиці

В одну лексему поєднуються різні парадигматичні форми (словоформи) одного слова. Наприклад, словник, словником, словнику — це форми однієї і тієї ж лексеми, за згодою пишеться як СЛОВНИК[1].

У ряді концепцій у лексему включаються різні сенсові варіанти слова, що залежать від контексту, в якому воно вживається (наприклад, сіль у сенсі назви речовини та у значенні того, що надає гостроти або інтересу будь-якому висловлюванню, думці).

Застаріле значення лексеми — це група асоційованих слів.[2]. Зараз у цьому значенні використовують термін семантичне поле.

Лексема — дуже важливе поняття морфології, тож багато інших понять можна висловити через нього. Наприклад, відмінність між правилами словозміни та словоутворення можна пояснити так:

  • Правила словозміни пов'язують лексему з її формами.
  • Правила словоутворення пов'язують лексему з іншими лексемами.

У програмуванні

Лексема — послідовність машинних символів вихідного коду програми, що мають певне сукупне значення.

Класи лексем

Для більшості мов програмування актуальні такі класи лексем:

  • зарезервовані слова
  • ідентифікатори
  • числові константи (цілі та дійсні числа)
  • літерні константи
  • рядкові константи
  • коди операторів
  • коментарі, які безпосередньо не несуть інформації щодо структури програми; транслятором не сприймаються, синтаксичному аналізатору не передаються
  • дужки й інші елементи програми.

Див. також

Примітки