Людовик І (герцог Анжу)
Людовик I (23 липня 1339 – 20 вересня 1384) був другим сином Іоанна Доброго і засновником Анжуйського гілки французького королівського дому.
| Людовик I Анжуйський фр. Louis Ier d'Anjou | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1382 — 1384 | ||
| Коронація: | Титулярний | |
| Попередник: | Джованна I | |
| Наступник: | Владислав I | |
| ||
| 1382 — 1384 | ||
| Коронація: | Титулярний | |
| Попередник: | Джованна I і Людовік І[1] | |
| Наступник: | Людовик II | |
| ||
| 1360 — 1384 | ||
| Наступник: | Людовик II | |
| Народження: | 23 липня 1339 Венсенський замок | |
| Смерть: | 20 вересня 1384 (45 років) Бішельє | |
| Поховання: | Бішельє | |
| Національність: | француз | |
| Країна: | Франція | |
| Рід: | Анжуйська гілка династії Валуа | |
| Батько: | Жан II Добрий[2][3] | |
| Мати: | Бона Люксембург[2][3] | |
| Шлюб: | Марі де Блуаd[2][3] | |
| Діти: | Марі Анжуd[2], Людовік II[2] і Шарль Анжуd[2] | |
В 1382, як прийомний син Джованни I, наслідував графство Прованс, а також претензії на трон Неаполітанського та Єрусалимського королівств. Брав участь у Столітній війні. Помер під час військового походу в Італію для реалізації своїх прав на трон Неаполю, таким чином претензії на цей трон перейшли до його сина, Людовика II, який і став королем.
Столітня війна
Людовик брав участь в битві при Пуатьє (1356), в підрозділі під орудою свого братаКарла, проте вони практично уникли сутички і втекли з поля бою. Ця втеча, нехай принизлива, дозволила їм уникнути полону англійцями, які беззастережно перемогли у битві, в той час, як король Франції Іоанн II та молодший брат Людовика Філіп були захоплені англійцями під орудою Едуарда Чорного.
Викуп за короля та Філіпа та умови миру були погоджені в Договорі у Бретіньї, підписаному в 1360. Складні умови договору включали також утримання 40 шляхетних французів як заручників до отримання викупу. Людовик, який на той час вже був герцогом Анжу, також був включений до цієї групи і відплив до Англії в жовтні 1360. На той час Франція знаходилася у важкому економічному становищі і виплата викупу була затримана, внаслідок чого Людовик утримувався в Англії набагато довше, ніж заплановані шість місяців. Він намагався обговорити умови свого звільнення в приватних перемовинах з Едуардом III, проте зазнав невдачі і вирішив втекти. Після його повернення до Франції він наштовхнувся на осуд з боку батька у зв'язку зі своїм нешляхетним вчинком. Іоанн II вважав себе знеславленим і це, у поєднання з затримкою платежу викупу, призвело до повернення Людовика до Англії для відновлення свого доброго імені.
З 1380 до 1382 Людовик був регентом свого небожа, Карла VI Божевільного.
