Ліллі Ледбеттер

Ледбеттер народилася як Ліллі Мак-Деніел у Джексонвіллі, штат Алабама. У 1956 році закінчила місцеву школу. Її батько, Джей Сі Мак-Деніел, працював механіком на Анністонському армійському складі. Після закінчення середньої школи Ліллі Мак-Деніел вийшла заміж за Чарльза Ледбеттера та народила двох дітей, Вікі та Філліпа. Вони були одружені до смерті Чарльза у грудні 2008 року. Ледбеттер працювала в Джексонвільському університеті, штат Алабама, помічником директора з фінансової допомоги з травня 1974 року до грудня 1975 року.

У 1979 році Ліллі Ледбеттер отримала роботу супервайзера в Goodyear. Після дев'ятнадцяти років в компанії Ледбеттер отримала анонімну записку, в якій повідомлялося, що вона заробляє набагато менше, ніж чоловіки на тій же посаді. Цей лист змусив її подати позов про дискримінацію за статтю проти Goodyear^[4] через те, що вона отримувала значно меншу зарплату, ніж її колеги-чоловіки^[5]. Позов був успішним, але після апеляції Одинадцятому округу рішення скасували. Зрештою позов дійшов до Верховного суду, який виніс рішення проти неї, оскільки вона не подала позов протягом 180 днів з дати отримання зарплати. Верховний суд не розглядав питання про виправдовування пізнього виявлення позивачкою дискримінаційних дій не надання позову протягом 180-денного терміну, оскільки її адвокати визнали, що це не мало б значення у справі^[6][7]. Суддя Верховного суду США Рут Бейдер Гінзбург написала:

З 1979 року до виходу на пенсію у 1998 році Ліллі Ледбеттер працювала супервайзером на заводі Goodyear Tire and Rubber у Гадсдені, штат Алабама. Більшу частину вона була регіональним менеджером, посада, яку переважно обіймали чоловіки. Спочатку зарплата Ледбеттер відповідала зарплаті чоловіків за подібну роботу. Однак з часом її оплата знизилася у порівнянні з оплатою менеджерів-чоловіків із таким же або меншим стажем роботи. До кінця 1997 року Ледбеттер була єдиною жінкою, яка працювала регіональним менеджером, і різниця в оплаті праці між Ледбеттер і її 15 колегами-чоловіками різко відрізнялася: Ледбеттер отримувала 3727 доларів на місяць; найменша зарплата менеджера була 4286 доларів на місяць, а найбільша — 5236 доларів^[7].

У відповідь Конгрес згодом прийняв Закон Ліллі Ледбеттер про справедливу оплату праці 2009 року, який перезапускав 180 денний відлік часу кожного разу, коли отримувалась дискримінаційна зарплатня.

Згодом 111-й Конгрес США у 2009 році прийняв Закон Ліллі Ледбеттер про справедливу оплату праці, щоб послабити вимоги щодо своєчасності подання позову про дискримінацію, у разі будь-якої дискримінації, включно з отриманням зарплати, яка відображає минулий акт дискримінації у межах 180-денного строку позовної давності. Закон мав на меті скасувати постанову Верховного суду у справі Ледбеттер проти Goodyear, яка обмежила період часу для подання позовів про дискримінацію в оплаті праці, що ускладнило подання скарги працівниками. Відповідно до цього законопроєкту, будь-який позов щодо дискримінаційної зарплати або іншої компенсації можна подати незалежно від часу^[8].

Попри прийняття закону Ледбеттер не отримала компенсацію від Goodyear^[5][9]. Хоча вона не отримала відшкодування від Goodyear, вона сказала: «Я буду щаслива, якщо останнє, що вони скажуть про мене після моєї смерті, — що я змінила ситуацію»^[4].

Закон Ліллі Ледбеттер про справедливу оплату праці був першим офіційним законодавчим актом президента Барака Обами на посаді президента. Він сказав: «Коли я вступив на посаду, ми прийняли так званий Закон Ліллі Ледбеттер, названий на честь моєї хорошої подруги, Ліллі Ледбеттер, яка працювала багато років і з'ясувала, що всі ці роки отримувала значно менше, ніж чоловіки. Вона принесла позов. Вони сказали: ну, вже занадто пізно подавати позов, тому що ви повинні були подати позов саме тоді, коли це почало відбуватися. Вона сказала, що я щойно дізналася. Вони сказали, це не має значення. Тож ми змінили цей закон, щоб дозволити таким людям, як Ліллі, коли їм стане відомо, нарешті мати можливість подати позов»^[10].

До 2011 року понад 350 справ вже цитували рішення у справі Ледбеттера з моменту його затвердження у 2009 році^[11].

Рут Бейдер Гінзбург тримала в своїй кімнаті копію законопроєкту Ліллі Ледбеттер про справедливу оплату праці в рамці^[4].

26 серпня 2008 року (День рівноправності жінок) Ліллі Ледбеттер виступила на національному з'їзді Демократичної партії у Денвері, штат Колорадо, на тему рівності в оплаті праці^[12][13].

У лютому 2012 року Ледбеттер випустила мемуари «Grace and Grit: My Fight for Equal Pay and Fairness at Goodyear and Beyond»^[14], у яких докладно розповіла про її боротьбу за рівну оплату праці. У книзі розповідається про її життя від скромного початку в Алабамі до ухвалення Закону про справедливу оплату праці Ліллі Ледбеттер, підписаного президентом Обамою у 2009 році^[4]. 31 жовтня 2012 року Ліллі Ледбеттер з'явилася як гість у шоу «Colbert Report» для просування книги^[15].

4 вересня 2012 року вона виступила на національному з'їзді Демократичної партії в Шарлотті, штат Північна Кароліна^[16]. Вона сказала: «Ця справа, яка отримала моє ім'я, є більшою за мене. Вона така ж велика, як усі ви. Ця боротьба, яка почалася як моя власна, тепер є нашою боротьбою — боротьбою за фундаментальні американські цінності, які роблять нашу країну величною». Ледбеттер також заявила, що «те, що ми втрачаємо, не можна просто виміряти в доларах»^[17].

• Ledbetter, Lilly; Isom, Lanier Scott (2012). Grace and Grit: My Fight for Equal Pay and Fairness at Goodyear and Beyond. Crown Archetype. ISBN 978-0307887924.