Мавританці

Населення розмовляє на мавританському поддіалекті магрибського діалекту арабської мови, також поширеною мовою є французька^[3].

За віросповіданням мавританців — мусульмани-суніти: іслам в Мавританії є офіційною державною релігією. Абсолютна ж меншість мавританців досі дотримується старих традиційних африканських вірувань: анімалізм, фетишизм, культ предків, сил природи тощо.^[4] Існують також нечисленні громади християн, більшість яких складають католики^[5].

Населення Мавританії прийнято ділити на 2 групи:

1. Прийнято вважати, що перша група проживає на півдні країни, по річці Сенегал. Там живуть осілі землеробські народи, які приблизно складають 1/5 населення. Найбільша щільність населення поширюється на правобережній території Сенегалу^[6].
2. Решта населення, зосереджене на досить великих територіальних просторах пустель й напівпустель, це скотарі-кочівники. за етнічними критеріями їх відносять до маврів (змішання арабів і берберів) і туарегів^[6].

Прагнення і орієнтація арабізованих маврів в здійсненні політики, схожої з політичним життям арабських країн, таких як, наприклад, Марокко призводять до зіткнення з чорним населенням південних областей Мавританії, які в свою чергу бажають орієнтуватися на країни Західної Африки.

Предками мавританців вважаються берберські племена гетуліі та санхаджа, які мігрували на територію північно-західної Африки в середині I-ого тисячоліття і потім згодом захопили все місцеве населення. В XI столітті лідери санхаджійського племені, прийнявши іслам, очолили релігійний малікітцький рух і створили велику альморавідську державу, межі якої тягнулися на півночі до Іспанії і на півдні до річки Сенегал. Процес ісламізації й арабізації регіону отримав нову силу в XIV—XV століттях, коли на територію Мавританії проникли мігранти з Аравійського півострова, араби макіль. Далі в XVII столітті протягом довгого часу йшла посилення боротьби між місцевими і мігрувавшим населення, в результаті якої частина берберів пішла за річку Сенегал. Таким чином, тепер панівне становище зайняли араби. У цей час формується вищий шар традиційного мавританського суспільства, якими були араби-хасани^[7].

Наступний щабель соціуму становили марабути, нащадки берберів, які зуміли зберегти незалежне становище. Марабути були викладачами, правниками, різними релігійними діячами й торговцями. Для дітей-марабутів освіта була обов'язковою, і для хасанів вважалося почесним видати дочку за марабута. Найбільшу масу населення становили зенага, які перебували в залежному становищі від хасанів і марабутів. Зенага представляють собою результат змішання стародавнього берберського народу і негретянського населення, що продовжується і до цього дня. Зенага займаються кочовим скотарством, а на територіях з відносно високим рівнем зволоженості, оазах, займаються землеробством. Зенага працюють також у галузі ремесел, займаючись обробкою металу й шкіри та прикрашая кам'яні кладки, які поширені на заході Мавританії^[8].

Чоловіче населення Мавританії носить штани з буфами, бубу і сандалі. Жінки ж замотуються в тканину з голови до ніг і, так само як чоловіки, носять численні шкіряні прикраси, амулети й важкі браслети на ногах^[9].