Меримський Віктор Аркадійович

За твердженням краєзнавців Нікополь Дніпропетровської області України Віктор Меримський народився в цьому місті в єврейській родині. Його батько за царських часів працював маклером і займався зерновими угодами^[3].

На службі у Червоній Армії з 1937 року. Був зарахований курсантом до Горьківського бронетанкового училища імені т. Сталіна (1938 року училище переведено до Харкова і стало іменуватися Харківським бронетанковим училищем). Закінчив училище в 1939 році.

Брав участь у Радянсько-фінській війні 1939—1940 років. Член ВКП(б) із 1940 року.

Брав участь у Німецько-радянській війні з 26 червня 1941 року, командир танкового взводу. У бою 17 липня 1941 був поранений, але залишився в строю.

З червня 1942 року майор Меримський обіймав посади старшого помічника начальника та начальника оперативного відділу штабу 17-го танкового корпусу. Меримський брав участь у розробці операцій, які 17-й ТК (пізніше перетворений на 4-й Гв. ТК) проводив на Донбасі, на Курській дузі, і в Україні^[4][5].

У 1944 був старшим помічником начальника оперативного відділу штабу 4-го гвардійського танкового корпусу. Закінчення Німецько-радянської війни підполковник Меримський зустрів на посаді начальника штабу 3-ї гвардійської мотострілецької Ямпільської Червонопрапорної, орденів Суворова, Кутузова бригади 4-го гвардійського танкового Кантемирівського корпусу 5-ї гвардійської армії^[6]1-го Українського.

На фронті був нагороджений двома орденами Червоної Зірки (31.12.1942, 20.02.1943), орденом Червоного Прапора (5.05.1944), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (18.02.1944).

У повоєнний час закінчив Військову академію бронетанкових військ та Військову академію Генерального штабу ЗС СРСР. На початку 1960-х років служив начальником штабу 5-ї гвардійської танкової армії у Білоруському військовому окрузі. З вересня 1963 року — начальник штабу — перший заступник командувача 5-ї гвардійської танкової армії. З липня 1964 — начальник управління бойової підготовки та військово-навчальних закладів штабу Прикарпатського військового округу.

З січня 1967 року — командувач 8-ї танкової армії Прикарпатського військового округу. У 1968 році брав участь в операції «Дунай» щодо введення радянських військ до Чехословаччини на цій посаді. З грудня 1969 року — перший заступник командувача військ Далекосхідного військового округу. З червня 1974 — заступник начальника Головного управління бойової підготовки Сухопутних військ. Із серпня по листопад 1979 року за наказом Міністра оборони СРСР генерал-лейтенант Меримський у складі робочої комісії під керівництвом генерала армії Павловського І. Г. перебував в Афганістані з метою вивчення політичної обстановки та всебічної оцінки стану урядових військ ДРА^[7]:

В этой связи очень убедителен генерал-полковник Меримский В. А.. Его как-то незаслуженно подзабыли, а ведь он более 4-х лет являлся одним из руководителей оперативной группы МО СССР. Он и до ввода войск в течение нескольких месяцев 1979 г. в составе группы Главкома Сухопутных войск генерала армии И. Павловского объездил практически все гарнизоны, армейские корпуса, дивизии и части афганских войск и великолепно владел информацией от самых низов до министерства обороны ДРА. Он знал лично и часто встречался с Тараки, Амином, а позже и Кармалем, давая чёткие, с глубоким знанием дела оценки обстановки, а также меткие характеристики всем троим лидерам ДРА.

— Из книги "Мой Афганистан". Олег Брылев

За спільною оцінкою, даною Павловським і Меримським Політбюро ЦК КПРС, введення радянських військ до Афганістану було вказано як недоцільне.

За рішенням керівництва ЗС СРСР Меримський приступає до контролю за розгортанням з'єднань і військових частин, що готуються до введення в Афганістан і приведення їх до бойової готовності^[8].

З 1979 по 1984 рік — заступник начальника Оперативної групи Міністерства оборони СРСР ДРА. Несе відповідальність за підготовку та керівництво бойовими діями частин та підрозділів ОКРВА та урядових військ ДРА^[9].

Діяльність Меримського щодо планування та керівництва бойовими діями викликала неоднозначне ставлення до нього з боку підлеглих. З одного боку, Меримський безумовно зробив великий внесок у приведення 40-ї армії до бойової готовності. З іншого боку, деякі помилки у плануванні перших бойових дій під час Афганської війни призвели до невиправданих великих втрат радянських військовослужбовців. Подібними подіями, що відбулися в ході бойових дій під управлінням Меримського, були бій біля кишлаку Шигал підрозділів 103 повітряно-десантної дивізії і бій біля кишлаку Хара підрозділів 66-ї окремої мотострілецької бригади. За спогадами Олександра Лебедя, офіцери та солдати ОКСВА охрестили Меримського «сива смерть»^[10][11].

З 1985 по 1988 роки — заступник Головнокомандувача Сухопутних військ із бойової підготовки — начальник Головного управління бойової підготовки Сухопутних військ.

1988 року вийшов у відставку. Жив у Москві. Помер 2003 року.

Меримський активно займався питаннями, пов'язаними з оновленням програми навчання військовослужбовців сухопутних військ у зв'язку з вимогами сучасності і досвідом, здобутим в Афганській війні. Для нього стала очевидною необхідність кардинального перегляду усталеного десятиліттями післявоєнного періоду комплексу бойової підготовки сухопутних військ, а також необхідності навчання офіцерів із правильної організації функціонування військових частин поза межами положень, описаних у загальновійськових статутах та службових інструкціях.

У 1987 року за редакцією Меримського видаються такі навчальні посібники:

• «Тактична підготовка мотострілецьких та танкових підрозділів»^[12];
• «Підготовка снайперів. Навчально-методичний посібник»^[13];
• «Довідник сержанта мотострілецьких (танкових) військ»^[14].

У 1988 під редакцією Меримського випускається повноцінний навчальний посібник для командирів військових частин: «Командир полку»^[15]. Ця праця увібрала у собі весь досвід військового будівництва та методи раціонального управління військами. У ньому Меримський дав докладні рекомендації командирам частин із багатьох аспектів управління військовою частиною у мирний та воєнний час, таким як:

• вибудовування взаємовідносин із підлеглими;
• зміцнення дисципліни та згуртування військового колективу;
• господарювання військової частини;
• створення фінансової дисципліни;
• робота з офіцерським складом;
• і багато іншого.

У тому ж 1988 під керівництвом Меримського виходить навчальний посібник для військовослужбовців сухопутних військ: «Прийоми і способи дій солдата в бою»^[16]. У цьому творі були узагальнені тактичні прийоми з досвіду, здобутого при веденні бойових дій в Афганістані, та детально розписані рекомендації, які раніше не входили до програми тактичної підготовки військовослужбовців сухопутних військ ЗС СРСР. Наприклад:

• дії військовослужбовців щодо виявлення та знешкодження мін-пасток;
• тактичні прийоми бою в міських умовах;
• тактичні прийоми під час штурму будівель;
• тактичні прийоми в бою в гірській місцевості та подолання перешкод у горах.

Також Меримським були написані мемуари, присвячені подіям Афганської війни:

• «У гонитві за „Левом Панджшера“». — Москва, 1993.
• «Загадки афганської війни». — М., 1993. - ISBN 5-9533-1569-4^[17]
• «Кабул — Москва. Війна на замовлення». // Військово-історичний журнал. — 1993. — № 10-12; 1994. — № 1.
• «У боях із моджахедами». // Військово-історичний журнал. — 1994. — № 8.

• генерал-майор танкових військ (8.08.1955)
• генерал-лейтенант (16.06.1965)
• генерал-полковник (25.04.1975)

• Орден Леніна,
• Два ордени Жовтневої революції,
• Два ордени Червоного Прапора,
• Два ордени Вітчизняної війни (I ступеня),
• Три ордени Червоної Зірки,
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ступеня,
• Медалі СРСР,
• Ордени та медалі іноземних держав.

• Калашніков К. А., Додонов І. Ю. Вищий командний склад Збройних сил СРСР у післявоєнний період. Довідкові матеріали (1945—1975 рр.). Том 1. Усть-Каменогорськ: «Медіа-Альянс», 2013. — ISBN 978-601-7378-16-5. — С.170-171.
• Окороков А. Секретні війни СРСР. Найповніша енциклопедія. — Москва: «Яуза», «Ексмо», 2015. — ISBN 978-5-699-67679-8 . — С.699.

• Біографія генерал-полковника Віктора Меримського
• Фронтові нагороди Ст. А. Меримського / / ОБД «Пам'ять народу»