Національні парки Великої Британії

Національні парки Великої Британії (валл. parciau cenedlaethol; шотл. гел. pàircean nàiseanta) — це території з відносно незабудованим і мальовничим ландшафтом по всій країні з обмеженим проєктуванням. Незважаючи на свою назву, вони суттєво відрізняються від національних парків у багатьох інших країнах, де ними зазвичай володіють та керують уряди як національними ресурсами, котрі вони захищають, і в справи котрих зазвичай не включають місцеві людські спільноти. У Сполученому Королівстві територія, що має статус національного парку може включати значні поселення та землекористування людей, що часто є невід'ємними частинами ландшафту. Земля в межах національних парків залишається переважно у приватній власності. Таким чином, ці парки не є справді «національними парками» відповідно до міжнародно прийнятого стандарту МСОП^[1], але це території з видатним ландшафтом, де контроль проєктування дещо більш обмежувальний, ніж деінде.

У Великій Британії є чотирнадцять національних парків, дев'ять з яких знаходяться в Англії, три в Уельсі і два в Шотландії. Також в Англії є одна територія(Зе Бродс) з статусом еквівалентним національному парку.

За оцінками, щорічно національні парки Англії та Уельсу відвідують 110 мільйонів людей. Відпочинок і туризм приваблюють відвідувачів та їх кошти в парки, що дозволяє підтримувати зусилля з їх збереження, а також підтримують місцеве населення завдяки формуванню бізнесів та робочих місць спрямованих на задоволення потреб туристів. Однак ці відвідувачі також приносять й проблеми, такі як ерозія та затори, а також конфлікти щодо використання ресурсів парків.