Селен

Відкритий у 1817 році Йонсом Якобом Берцеліусом у відходах при виготовленні сірчаної кислоти.

Назва походить від грец. σελήνη («Місяць»): у зв'язку з тим, що він постійно є супутнім хімічно подібного йому телуру (найменування якого походить від латинської назви Землі). Не пов'язаний з мінералом селенітом, який є сполукою кальцію.

Неметал, існує в кількох модифікаціях (див. алотропія), з яких найстійкішим є так званий металічний селен, сірого кольору, напівпровідник, дуже чутливий до світла. Густина 4,807; t_плав 221 °C, t_кип 685,3 °C. Існує кубічна та моноклінна модифікації селену. При 100–150 °C ці форми переходять у гексагональний селен. З розчинів осаджується аморфний червоний селен. Випаровування селену містять молекули Se₂, Se₄, Se₆ та ін.У хімічному відношенні селену майже повний аналог сірки. Сполуки селену часто отруйні.

На повітрі стійкий. Взаємодіє з F₂, Cl₂, при нагріванні — з О₂, Н₂, металами. Не розчиняється в HCl, розбавленій Н₂SO₄. Розчиняється в концентрованій HNO₃.

Природний селен складається з ізотопів: ⁷⁴Se (0,9%), ⁷⁶Se (9,0%), ⁷⁷Se (7,6%), ⁷⁸Se (23,5%), ⁸⁰Se (49,8%), ⁸²Se (9,2%)

Середній вміст селену в земній корі 5×10^-6 % (мас). Природні сполуки селену головним чином є похідними селеноводню Н₂Se, як правило, знаходяться в суміші з сульфідами мідноцинкових колчеданних, мідно-кобальтових і поліметалевих руд. Селен — розсіяний елемент, промислові запаси якого пов'язані з сульфідними родовищами. У самостійному вигляді мінерали селену зустрічаються рідко. Всього відомо 40 мінералів: мінерали групи лінеїту (селеніди Co, Cu, Ni); гуанахуатит Bi₂Se₃, доунеїт SeO, фероселіт FeSe₂ (68–72 %), клаусталіт PbSe (27–28 %), блокіт NiSe (68 %), науманіт Ag₂Se (23–29 %) та ін.

За запасами селену найзначніші магматичні мідно-нікелеві, гідротермальні мідно-молібденові, мідно-колчеданні та інфільтраційні селен-уран-ванадієві родовища, з яких практично і добувається майже весь селен при вмісті в рудах 0,04-0,004 %.

Багаті родовища належать до кобальт-селенідо-телурової (Акджілга, Киргизстан; Верхньо-Сеймчанське, РФ), селенідної (Пакахака, Болівія; Сан-Андреасберґ, Німеччина; Сьєрра-де-Уманго, Аргентина), уран-селенідної (Шинколобве, Заїр; район оз. Атабаска, Канада) і золото-телурової (Нагіаг, Фатце-Байа, Румунія) формацій.

Значні кількості селену отримують із відходів мідно-електролітних виробництв, в якому селен присутній у вигляді селеніду срібла. Застосовують кілька способів отримання:

• окислювальне випалення з сублімацією SeO₂;
• нагрівання шламу з концентрованою сірчаною кислотою, окислення сполук селену до SeO₂ з його подальшою сублімацією;
• окисне спікання з содою, конверсія отриманої суміші сполук селену до сполук Se (IV) та їх відновлення до елементарного селену дією SO₂.

У промисловості селен одержують випалюванням відходів сірчанокислотного, целюлозно-паперового виробництва, а також анодних шламів мідь-електролітних заводів.

Щорічно у світі одержують близько 1 тис. т селену.

В організмі людини міститься 10-14 мг селену, більша його частина сконцентрована в печінці, нирках, селезінці, серці, яєчках у чоловіків.^[2]

Селен присутній в ядрі клітини.

Добова потреба людини в селені становить 70-100 мкг.^[3]

Згідно з даними епідеміологічних досліджень більш ніж 80 % населення України має дефіцит селену^{[джерело?]}.

Селен в організмі взаємодіє з вітамінами, ферментами і біологічними мембранами, бере участь у регуляції обміну речовин, в обміні жирів, білків і вуглеводів, а також в окисно-відновних процесах. Селен є складовим компонентом понад 30 життєво важливих біологічно активних сполук організму. Селен входить в активний центр ферментів системи антиоксидантного-антирадикального захисту організму, метаболізму нуклеїнових кислот, ліпідів, гормонів (глутатіонпероксидази, йодотіронін-дейододінази, тіоредоксінредуктази, фосфоселенфосфатази, фосфолипид-гідропероксид-глутатіонпероксидази, специфічних протеїнів Р і W і ін).^[4]

Селен входить до складу білків м'язової тканини, білків міокарда. Також селен сприяє утворенню трийодтироніну (гормон щитоподібної залози).^[4][5]

Селен є синергістом вітаміну Е і йоду. При дефіциті селену йод погано засвоюється організмом.^[6]

Разом з тим сполуки селену часто отруйні. ГДК для парів Se — 0,1 мг/м³.

Селен краще проводить електричний струм при освітленні, а тому широко використовується в фотоелементах.

До 1940 р. XX ст. застосування селену було обмежене. У повоєнні роки селен став широко застосовуватися в напівпровідниковій техніці, для виготовлення фотоелементів, у вимірювальній апаратурі, телебаченні, сигналізації, в металургії у складі легуючих домішок до різних сталей і сплавів кольорових металів, як барвник у склоробній промисловості тощо.

У сучасних^[коли?] напівпровідникових технологіях застосовуються селеніди багатьох елементів: олова, свинцю, бісмуту, стибію, селеніди лантаноїдів.

Стабільний ізотоп селен-74 застосований при створенні плазмового лазера з унікальним підсиленням (близько 10⁹ разів). Радіоактивний ізотоп селен-75 використовують у дефектоскопії як потужне джерело гамма-випромінювання. Селенід калію застосовують при термохімічному одержанні водню і кисню з води (селеновий цикл).

Застосування селену в медицині

Згідно з дослідженнями 1950-х — 1970-х років приймання 200 мкг селену на добу знижує ризик захворюваності на рак прямої й товстої кишки — на 58 %, на пухлини простати на 63 %, на рак легенів — на 46 %, знижує загальну смертність від онкологічних захворювань на 39 %.^{[7][8][9][10][11]}

Малі концентрації селену пригнічують гістамін і внаслідок цього мають антидистрофічний ефект і протиалергічну дію. Також селен стимулює проліферацію тканин, поліпшує функцію статевих залоз, серця, щитоподібної залози, імунної системи.

У медицині й сільському господарстві використовують мікродобавки селену до лікарських та вітамінних препаратів. У комплексі з йодом селен використовується для лікування йододефіцитних захворювань і патологій щитоподібної залози.^[12]

Солі селену сприяють відновленню зниженого артеріального тиску при шоці й колапсі.^[4].

• Селен самородний
• Ресурси і запаси селену
• Селенорганічні сполуки
• Мінерали селену
• Родовища селену і телуру

• Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0
• Деркач Ф. А. Хімія. — Львів : Львівський університет, 1968. — 312 с.
• Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2001—2004.

• Селен // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• СЕЛЕН [Архівовано 23 березня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія