Сукач Микола Васильович

український диригент

Мико́ла Васи́льович Сука́ч (нар. 25 травня 1946, Чернігів[1]) — український музикант, художній керівник та головний диригент академічного симфонічного оркестру «Філармонія» Чернігівського філармонійного центру. Заслужений діяч мистецтв України (1996)[2].

Микола Васильович Сукач
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження 25 травня 1946(1946-05-25) (77 років)
Місце народження Чернігів, УРСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Професія диригент
Освіта Харківський державний інститут мистецтв ім. І. П. Котляревського (1969) і Чернігівський фаховий музичний коледж імені Левка Ревуцького (1966)
Інструменти баян
Колективи Академічний симфонічний оркестр «Філармонія»
Нагороди

Життєпис

Батько — командир зенітної батареї, в 1941 році був поранений. У шпиталі він познайомився з медичною сестрою і одружився з нею. Родина переїхала до Чернігова, де 25 травня 1946 року і народився Микола Сукач[3]. Майбутній диригент закінчив Чернігівське музичне училище по класу баяна[4], з 15 років почав виступати як соліст оркестру народних інструментів[5]. В 1966 році вступив одразу на другий курс Харківської консерваторії, де його творчим наставником був Володимир Подгорний. Диригування навчався у Костянтина Дорошенка[3].

Після завершення консерваторії в 1969 році повернувся до Чернігова, де став працювати диригентом симфонічного оркестру музичного училища. Але одразу же був призваний до армії, служив у Пскові у десантних військах[3].

Викладав у Чернігівському музичному училищі, керував оркестром народних інструментів, пізніше — камерним оркестром філармонії[6].

В кінці 70-х років диригент ледве не загинув. Одного вечора він став свідком чіплянь компанії молодиків до дівчини. Микола Васильович заступився за дівчину, але на зворотному шляху потрапив у засідку і отримав 11 ножових поранень, одне з яких — в серце[7]. Пережив клінічну смерть, але після реабілітації зумів повернутися до нормального життя. Після того випадку кинув палити та взагалі перестав вживати алкоголь[8].

Диригенту запропонували очолити столичний оркестр[5], але він залишився в рідному місті та в 1999 році заснував академічний симфонічний оркестр «Філармонія». З того часу Микола Сукач є його незмінним художнім керівником та головним диригентом.

Одружений (дружина — Олена Петрівна), має двох дочок — Наталію та Марину, та сина Ярослава[6].

Творча діяльність

Микола Сукач (справа) разом з Антонієм Баришевським

Разом з АСО «Філармонія» Микола Сукач грає симфонії Гайдна, Моцарта, всі симфонії Бетховена, Брамса, Шуберта, Шумана, Брукнера (1-7), Рахманінова, Чайковського, Каліннікова, Бородіна, Борткевича та Скрябіна[9].

Особливе місце в репертуарі диригента займає Сергій Борткевич[5]. Саме Микола Васильович разом з нечисленними колегами-ентуазіастами відроджував творчість цього композитора. Чернігівський оркестр став першим, який виконав всі симфонічні твори композитора[7]. За це відкриття Микола Сукач був двічі номінований на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка[10].

Він бере участь у спільних проектах з Національним симфонічним оркестром України, Симфонічним оркестром Національної опери України, з Харківським симфонічним оркестром, з Національним одеським філармонічним оркестром і Донецьким симфонічним оркестром[9].

Микола Сукач є засновником та художнім керівником щорічного міжнародного фестивалю класичної музики «Сіверські музичні вечори». Оркестр під орудою диригента виступав разом з піаністами Миколою Луганським, Вадимом Руденко, Миколою Суком, Олегом Полянським, Борисом Березовським, Антонієм Баришевським, віолончелістом Олександром Князєвим, скрипалями Анатолієм Баженовим, Олександром Семчуком та багатьма іншими виконавцями[8][3].

Митець виступав в ролі запрошеного диригента в США, Німеччині, Іспанії, Португалії, Хорватії (фестиваль «Істрія»), Росії, Польщі та Білорусі. Виступав у Києві на фестивалі «Літні музичні вечори»[9].

Нагороди та звання

  • Орден «За заслуги» І ступеня (23 серпня 2021) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 30-ї річниці незалежності України[11]
  • Орден «За заслуги» ІІ ступеня (25 червня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально- економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[12]
  • Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (24 листопада 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини України, високу професійну майстерність та активну участь у проведенні Фестивалю мистецтв України[13]
  • Заслужений діяч мистецтв України (22 серпня 1996) — за вагомий особистий внесок у примноження національних духовних надбань, високий професіоналізм та з нагоди п'ятої річниці незалежності України[2]
  • Почесна грамота Кабінету Міністрів України (23 червня 2003) — за вагомий особистий внесок у збереження української музичної спадщини та високу професійну майстерність[14]
  • Почесний громадянин міста Чернігова (26 травня 2016) — за особливі заслуги перед містом[15]

Примітки

Посилання