Текст

Текст (від лат. textus — «тканина», «з'єднання» «побудова» ) — загалом зв'язана і повністю послідовна сукупність знаків. Відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи тощо.[1]

Текст
Зображення
Зображення пам'ятної дошки
3D модель
CMNS: Текст у Вікісховищі
Текст

Наука, що вивчає тексти називається герменевтикою.

Визначення тексту

Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання певного комунікативного завдання. Висловлюючи думки і почуття, людина ставить конкретну мету — щось повідомити, про щось переконати тощо. Існує багато визначень тексту. Наведемо окремі з них.

«Текст — це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність»[2] (І. Р. Гальперін)(рос.).

«Текст — певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність»[3] (В. В. Одинцов).

Найістотнішими текстовими ознаками є (А. П. Загнітко):

  • цілісність;
  • зв'язність;
  • структурна організованість;
  • завершеність.

Текст — середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. Щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен її декодувати (А. П. Загнітко).

Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті — також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.

У сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів:

  • функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) і
  • структурна типологія (внутрішня організація текстів) (М. Р. Львов).

Перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. Інший, структурний, підхід («лінгвістика тексту») пов'язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв'язків, причому вводиться поняття «компонента тексту» (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого тощо).

Основні категорії тексту

Текст, особливо художній, на думку А. П. Загнітка, складний і багатоплановий, оскільки завданням його інтерпретації є вияв максимуму закладених у ньому думок і почуттів художника (автора). І тому тут доречно буде подати основні текстові категорії та розтлумачити їх.

Цілісність тексту пізнається через його взаємозв'язані категорії — категорію членованості і категорію зв'язності. Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю.

Формальну зв'язність тексту називають когезією (В.Дреслер), зовнішньою злитістю (К.Кожевнікова); змістову зв'язність — когерентністю (В.Дреслер), внутрішньою злитістю (К.Кожевнікова), інтегративністю (І. Р. Гальперін) .

Нерозривна єдність доцентрових і відцентрових сил у тексті виявляється у проспекції і ретроспекції (А. П. Загнітко). Ретроспекція насичена такими компонентами, як тематичні слова (пам'ять, спогад), граматичний час — теперішній історичний, прислівники місця і часу («тоді», «там», «колись» тощо).

Художній текст не існує без сформульованої ідеї твору (концепта), який є визначальною його категорією. Ще одна категорія — модальність тексту — є обов'язковою у художньому творі. Поза нею текст як комунікативний елемент — не існує. «Модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору — теми і проблеми твору» (А. П. Загнітко).

Якщо розглядати текст як структуровану одиницю, необхідно зазначити про наявність текстових парадигм:

  1. жанрова (жанр визначає структурні особливості твору);
  2. функціонально-стильова (об'єднує тексти за функціональним спрямуванням);
  3. індивідуально-авторська (об'єднує всі твори одного автора).

Інформативність тексту — здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. Інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, її важливість і новизну.

Засоби зв'язку в тексті

Засобами зв'язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

  • Змістові, логічні і психологічні зв'язки:
  1. єдність місця, часу, дійових осіб;
  2. зв'язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).
  1. прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо);
  2. дотримання законів жанру (байки, сонету, інтерв'ю і под.);
  3. побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).
  • Лексичні засоби зв'язку:
  1. вибір вдалого, доречного слова, використання синонімів;
  2. асоціативний вибір слів;
  3. займенникові заміни іменників;
  4. вживання антонімів, професійної, іншомовної лексики;
  5. вживання фразеологізмів;
  6. слова-узагальнення.
  • Граматичні зв'язки. Морфологія і синтаксис:
  1. сполучники, їх повтор;
  2. співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники;
  3. питальні речення і відповіді на них;
  4. побудова тексту з однорідними членами речення;
  5. ланцюжковий чи паралельний зв'язок речень;
  6. вставні одиниці тощо.
  • Стилістичні зв'язки:
  1. весь текст витримано в одному стилі;
  2. відбувається доцільна зміна стилів.
  • Інтонаційні засоби (усне мовлення):
  1. інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи;
  2. емоційні інтонації, тембр голосу;
  3. логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо (див.: паралінгвістика).

Див. також

Примітки

Література

Посилання