Тритикале

Перші гібриди між пшеницею та житом отримані шотландським вченим Александром Вілсоном ще в 1875 році^[1]. Такі гібриди були стерильними. У 1891 році Вільгельм Рімпау отримав перші плідні екземпляри гібридів^[2].

Значна робота, пов'язана зі створенням пшенично-житніх гібридів, проведена на Саратовській дослідній станції НДІСГПС в період з 1918 по 1934 під керівництвом Георгія Мейстера^[3].

В Україні у 30-ті 50-ті роки ХХ ст. проводилися роботи, пов'язані зі створенням двовидових тритикале, але у виробництві ці форми не застосовувались. У середині 60-х років ХХ ст. в Українському інституті рослинництва, селекції і генетики розроблено методи і теорію створення тривидових тритикале^[4].

За сучасною класифікацією тритикале виділено у самостійний штучно створений селекціонерами рід Triticale.Залежно від особливостей створення рід поділяють на три генетичних види:

• Двовидове октаплоїдне тритикале — Triticale aestivumforme (2n-56), створене схрещуванням жита з м'якою пшеницею;
• Двовидове гексапло'їдне — Triticale durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з твердою пшеницею;
• Тривидове гексапло'їдне — Estivum — durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з м'якою та твердою пшеницею.

За морфологічною будовою органів тритикале подібне до жита і пшениці.

Коренева система мичкувата, з добре розвиненими вузловими коренями, проникає у ґрунт на глибину до 1,5 м і глибше. Відзначається високою фізіологічною активністю, що сприяє доброму розвитку рослин на недостатньо родючих ґрунтах.

Стебло — порожниста соломина, заввишки 100—140, у кормового тритикале — до 200 см, з 4-6 міжвузлями, часто опушене, як у жита, під колосом.

Тритикале відзначається високою кущистістю, здатне утворювати кущ з 5-12 пагонами.Листя велике, пластинки довгі (20-35 см) і широкі (до 2,5-3 см), ланцетні або лінійні, з вушками і язичками, вкриті восковим нальотом.

Суцвіття — складний колос, здебільшого веретеноподібної форми, завдовжки 7,5-18 см. Як у жита, він багатоколосковий — містить 25-35 колосків, а як у пшениці — колоски багатоквіткові, з 2-6 квітками. Колоски розміщуються на виступі членика стрижня по одному. Колоскові луски подібні до пшеничних. Кожна квітка має дві квіткові луски, з яких нижня в остистих форм закінчується остюком, маточку і три тичинки.

Тритикале — переважно самозапильна рослина.

Плід — зморшкувата зернівка, з добре розвиненим чубком, частіше червоного, червонувато-сірого забарвлення. Зерно крупне, маса 1000 шт. становить 50-60 г.

Тепло:

• мінімальна температура проростання насіння - +1...+2 °C;
• оптимальна температура проростання насіння - +20 °C;
• мінімальна температура з'явлення сходів - +4...+5 °C;
• температура, що спричиняє пошкодження сходів - -17 … -18 °С;
• оптимальна температура росту і розвитку - +20 °С;

• середньодобова температура для відновлення вегетації - +6°С.

Волога :

• оптимальна вологість ґрунту - 65-75%;
• потрібно для набухання та проростання насіння - 50-60 %;
• транспіраційний коефіцієнт - 360-450;

Винос елементів живлення, кг/ц основної та побічної продукції:

- N : 3,3 - 4 ;

- P₂O₅ : 1,1 - 1,4 ;

- K₂O : 2 - 2,7;

Вимоги до реакції ґрунтового розчину : pH 5,5 - 7,5 ;

Відношення до світла (довжина дня) : тритикале це рослина довгого дня.

Спосіб запилення : перехресний

Тривалість вегетаційного періоду в середньому у різних сортів складає 250-325 днів.

Основні виробники тритикале — Польща, Німеччина, Франція, Білорусь та Австралія. В 2009 році за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, в 29 країнах у всьому світі було зібрано 15 млн тон зерна^[5].

В Україні поширені в основному озимі форми тривидового тритикале, виведені під керівництвом професора А. Ф. Шулиндіна в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр'єва (Харків).^[4]Загалом в Україні районовано 14 сортів тритикале.Рекомендовані сорти озимого тритикале такі: зернового напряму — АДМ 4, АДМ 5, Амфідиплоїд 52, Зеніт одеський, Престо та ін., кормового — Амфідиплоїд 51, Простор, Ураган та ін., ярого — Аїст харківський, Крупільський.

• Селекційне вдосконалення тритикале за використання пшениці спельта : [монографія] / І. П. Діордієва [та ін.] ; [за ред. Л. О. Рябовол]. - Умань : Сочінський М. М. [вид.], 2019. - 211, [2] с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 171-198. - 300 прим. - ISBN 978-966-304-299-2
• Тритикале - культура XXI сторіччя  : тези доп. Міжнар. наук.-практ. конф. (4-6 лип. 2017 р.) / Нац. акад. аграр. наук України, Ін-т рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН, Укр. ін-т експертизи сортів рослин. - Харків : Нілан, 2017. - 84 с. : табл. - Текст укр., рос., англ. - 100 прим. - ISBN 978-966-924-545-8
• Удобрення тритикале : [навч. монографія] / Г. М. Господаренко [та ін.] ; за заг. ред. Г. М. Господаренка. - Умань : Сочінський М. М. [вид.], 2019. - 174 с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 152-174. - 300 прим. - ISBN 978-966-304-312-8

• Тритикале на сайті Державного резервного насіннєвого фонду України
• Озиме тритікале // Аграрна енциклопедія