Акт проти рабства
Акт проти рабства (англ. Act Against Slavery) — акт, прийнятий другою сесією 1-ї Законодавчої асамблеї Верхньої Канади 9 липня 1793 року[1]. Згідно з документом, у Верхній Канаді, частині Британської Північної Америки, яка нині є штатом Онтаріо, було заборонено імпорт (завезення) рабів і проголошено, що діти, народжені рабинями після прийняття акту, будуть звільнені з-під рабства після досягнення 25-річного віку.
| Акт проти рабства | |
|---|---|
 | |
| Оригінальна назва: | англ. Act Against Slavery |
| Опублікований: | 9 липня 1793 |
| Скасований: | 1833 |
| Розташування | Верхня Канада |
| Автор(-и): | Джон Вайт |
Передумови
Джон Ґрейвз Сімко, лейтенант-генерал колонії Верхня Канада, був прихильником скасування рабства ще до приходу до Канади; як член парламенту Великої Британії він вважав рабство злочином проти християнства[2][3]. Станом на 1792 рік частка рабів у Верхній Канаді не була значною. Проте в порівнянні із кількістю вільних поселенців частка рабів була немалою. У місті Йорк (нині частина Торонто) проживало 15 афроканадців, а в Квебеку — близько 1000. До того ж, на момент ратифікації Акту проти рабства число рабів у Верхній Канаді значно збільшилося внаслідок прибуття із півдня (США) лоялістів, які привезли із собою своїх слуг та рабів[4].
Прийняття
На інавгураційному зібранні Виконавчої ради Верхньої Канади у березні 1793 року лейтенант-губернатор Сімко почув історію рабині Хлої Кулі, яку насильницьким шляхом перевезли із Верхньої Канади до США для продажу. Намір Сімко скасувати рабство у Верхній Канаді зазнало опору з боку членів Законодавчої асамблеї, які володіли рабами, тому було прийнято компромісний варіант[3].
Закон під назвою «Акт про запобігання подальшому ввезенню рабів і про обмеження терміну дії договорів про сервітути у цій провінції» передбачав, що всі раби провінції залишатимуться рабами до своєї смерті; жодні нові раби не можуть бути ввезені до провінції; діти, народжені рабинями після прийняття акту, будуть звільнені з-під рабства після досягнення ними 25-річчя[5]. Основна частина тексту написана генеральним прокурором Джоном Вайтом. Із 16 членів асамблеї щонайменше шість володіли рабами[6].
Завдяки Акту Верхня Канада стала «першою юрисдикцією Британської імперії, що прийняла закон про звільнення рабів»[6][7]. Акт був чинним до 1833 року, коли британський парламент прийняв Акт про скасування рабства, який заборонив рабство в усіх колоніях Британської імперії.
Наслідки
1798 року Крістофер Робінсон вніс до Законодавчої асамблеї Верхньої Канади білль про дозвіл на ввезення додаткових рабів. Асамблея прийняла білль, проте розгляд у Законодавчій раді зайшов у глухий кут[2].
Тисячі темношкірих канадців служили добровольцями під час британсько-американської війни 1812—1814 років. 1819 року генеральний прокурор Джон Робінсон (син Крістофера Робінсона) заявив, що раби, залишаючись у Канаді, були звільнені і що канадські суди захищатимуть їхню свободу[8][9].