Кисневий голод

У радянській військовій частині «діди», зачитавши наказ про демобілізацію, вирішили познущатися з молодих військовослужбовців. Всі «молоді» покірно терпіли, проте рядовий Білик не став терпіти, на що сержант Кошачий, один із «дідів», сказав: «Я тебе чіпати не буду, такі, як ти, тут самі вішаються».

Старшина дивізіону прапорщик Гамалія викликає до себе кількох новобранців, у тому числі й Білика, і пропонує їм назвати імена кривдників. Але ніхто з молодих не наважується цього зробити, і тоді прапорщик дозволяє їм написати імена на папері й кинути в ящик для скарг і пропозицій. Виявивши, що ящик для скарг і пропозицій порожній, прапорщик намагається особисто дізнатися в Білика, хто б'є новобранців, але Білик відмовчується. Їхню розмову випадково підслуховує сержант Кошачий. Вирішивши, що Білику можна довіряти, Кошачий наказує йому покинути частину й вирушити до магазину по горілку. Остапенко попереджає Кошачого, що Білик його закладе, якщо попадеться. Білик приходить до магазину, але виявляється, що туди ж приїхав Гамалія. Білик намагається втекти, але марно. За самовільний вихід із частини рядовому Білику оголошено 10 діб гауптвахти.

За 10 днів Білик повертається з гауптвахти до частини. Гамалія намагається дізнатися в нього, хто послав його по горілку. Не отримавши бажаної відповіді, прапорщик оголошує сержанту Кошачому й Білику наряд у варту, у той час як багато товаришів Кошачого демобілізувалися в першій партії. Кошачий вирішує, що Білик його зрадив. Ідучи на варту, між ними знову виник конфлікт. Кошачий наказує Білику виконувати відтискання у великій калюжі. Білик виконує, але потім підхоплюється й направляє автомат на сержанта, «Стріляй!» — кричить Кошачий. Білик вагається і Кошачий, вибивши автомат з рук, кидається на нього і починає бити, кричачи «Я тут через тебе». Білик дотягується до автомата і вбиває Кошачого, після чого повертається у військову частину, де бачить нових строковиків. На тлі фінальних титрів чути кашель Білика.

• Тарас Денисенко — рядовий Білик
• Олег Масленников — сержант Кошачий
• Віктор Степанов — прапорщик Гамалія
• Олексій Горбунов — капітан Голиков
• Олександр Миронов — молодший сержант Бойко
• Мухамед Рахімов — рядовий Саїдов
• Володимир Станкевич — рядовий Остапенко
• Ілля Сенацький — рядовий Петрушин
• Берік Сабіржанов — рядовий Нусубалієв
• Олександр Немченко — рядовий Єгоров
• Юрій Шерстньов — начальник гауптвахти, старший прапорщик
• Володимир Ямненко — сержант на гауптвахті

Фільм знято у 1991—1992 роках на кіностудіях «Кобза Інтернейшнл Корпорейшн (Канада)» та «СП Кобза» (Україна-Канада) (продюсери: Марко Стех та Андрій Дончик).

Міжнародна прем'єра фільму відбулася 11 вересня 1992 року у позаконкурсній програмі Festival of Festivals: Contemporary World Cinema Торонтського міжнародного кінофестивалю^[6][2][7] та 12 вересня 1992 року^{[8][9][10][11]} у конкурсній паралельній програмі Міжнародного тижню критиків^[it] (італ. Settimana Internazionale della Critica) Венеційського кінофестивалю, де стрічка не змогла перемогти однак оператор Ігор Крупнов отримав особливу згадку нагороди Premio UCCA Venticittà за операторську майстерність.^{[3][4][12][13][14][5]}

Західні оглядачі дали середню оцінку фільму. Так після прем'єри стрічки у вересні 1992 року поза конкурсом на Торонтському міжнародному кінофестивалі та у конкурсі на Міжнародному тижні критиків Венеційського кінофестивалю, оглядач італійської газети L'Unità у статті під заголовком Червона армія у бентезі: без країни, без честі (італ. Armata Rossa allo sbando senza patria senza onore) Michele Anselmi позитивно відгукнувся про стрічку фокусуючись у своїй статті на вдалий опис фільмом деґрадації Червоної армії наприкінці 1980-их та загальновідоме упослідження українців у ній; так Anselmi зауважує що "у випадку з Кисневим голодом, причина [принижень солдата] ховаються у широко-відомій нетолерантності росіян до українських сусідів" та зауважує що "ймовірно колишня Радянська армія буле незгірша за інші армії, однак глядача Кисневого голоду все ж буквально вдаряє осягнення деградації Російської армії - колись незаперечний символ патріотичної пихи, сьогодні ж збіговисько збентежених, розбитих та ненадійних вояків". Anselmi підсумовує свій огляд похвалою головному актору стрічки Тарасу Денисенку, який "змушуючи руки глядача тремтіти від своєї психо-фізичної Tour de Force [...] показує прекрасне та величне обличчя у якому описано бентегу цілого [українського] народу".^[14] Більш стриману оцінку фільму дав оглядач американського журналу Variety David Stratton, який так само як Anselmi наголосив що фільм добре показує те "як [російські начальники Радянської армії] упосліджують життя головного протагоніста фільму [рядового Білика] лиш за те що він українець, а не росіянин, і через це його наражають на численні незваги та побої"^[6] та похвалив фільм за те що він "добре знятий та безкомпромісний у своєму змалюванні гнітючого російського [армійського] табору"^[6][7] однак Stratton також застережив що "силоміцьна режисура та вражаюча драма роблять цю стрічку терпимою, однак цей фільм все ж для обмеженої публіки" та підсумовив що "ця автобіографічна горор-стрічка силоміць висловлює свою думку, однак мало пропонує глядачеві окрім брутальності та деградації".^[6]

• Кисневий голод на сайті IMDb (англ.)
• Кисневий голод на сайті KINO-КОЛО
• Кисневий голод на TCM Movie Database (англ.)