Любимівка (Севастополь)

Площа Любимовки 159,2 гектара, населення на 1998 рік — 5876 чоловік^[1].

Головна вулиця — Федорівська.

Розташована Любимівка на березі Чорного моря, на північ від гирла річки Бельбек, за 5 кілометрів від катерних причалів Північної сторони. Впритул до мікрорайону примикає аеропорт Бельбек.

Цікавий піщаним пляжем, та об'єктом оборони Севастополя «30-та берегова баштова батарея».

Вперше назва Любимівка зустрічається в документах від 19 листопада 1920 року, про організацію Любимівського сільського революційного комітету, який діяв до серпня 1921 року. Є відомості, що в грудні 1921 року, у складі Севастопольського округу, був утворений Любимівський район^[2] (за іншими джерелами — район був утворений постановою Кримського ЦВК і РНК 4 квітня 1922 года^[3], та й повіти отримали назву округів в 1922 році^[4]). 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, в адміністративний поділ Кримської АРСР були внесені зміни, у результаті яких було ліквідовано Любимівський і створений Севастопольський район. З травня 1922 року по січень 1926 року також ще існувала Любимівська сільська рада^[2]. Вперше позначене на карті Південного узбережжя Криму 1924 року^[5]. Згідно зі списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року, у селі Любимівка, Бартеньєвскої сільради Севастопольського району, було 60 дворів, з них 26 селянських, населення становило 204 людини (100 чоловіків і 104 жінки). У національному відношенні враховано: 155 російських, 9 українців, 15 білорусів, 7 німців, 3 вірмен, 2 єврея, 1 чех, 1 латиш, 11 записані в графі «інші», діяла російська школа^[6]. У світлі постанови ВЦВК від 30 жовтня 1930 року «Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР», у зв'язку з ліквідацією округів (СУ, 1930, N 41, ст. 493), селище Севастопольського району Любимівку включили до складу міста^[7], хоча в документах Любимівська селищна рада фігурує до 1939 року^[2]. Під час оборони Севастополя 1941—1942 років в Любимівці розміщувалися командні пункти четвертого сектора Севастопольського оборонного району і 95-ї стрілецької дивізії. Тут же знаходиться братська могила воїнів цієї дивізії і захисників 30-ї берегової батареї^[8].

Цегельно-черепний завод Ф. О. Шталя

У 1880 р. відкрився цегельно-черепний завод Ф. О. Шталя, що розташовувався у маєтку Ф. О. Шталя «Алькадар» у Любимівці.

Завідувачем заводу був Ф. Ф. Зірінг. Завод випускав цеглу, марсельську (пазову) та татарську (лоткову) черепицю. Для виготовлення цегли та черепиці використовували глину з кар'єрів у ріки Бельбек. У 1899 р. на заводі була влаштована піч Гофмана для випалу цегли та черепиці, після чого в газеті «Кримський вісник» з'явилося оголошення:

«Внаслідок влаштування великих розмірів Гофманської печі в маєтку Алькадар Ф. О. Шталя для випалу цегли та черепиці маю можливість знизити ціни. Середня цегла — 18 руб., дрібна — 12 руб., черепиця — 14 руб. за тисячу. Цегла та черепиця продаються лише у складі Тріщина на березі Артилерійської бухти»

Черепицю та цеглу виробництва заводу Шталя широко використовували при будівництві будівель у Севастополі, вивозили до інших міст Криму. Цегла заводу Шталя постачалася для будівництва палацу імператора Миколи II у Лівадії. До цього часу на Північній та Корабельній стороні, в районі вулиць Частника та 6-ї Бастіонної збереглися будинки, криті черепицею Шталя.

• 1926 рік — 204 чол.^[6]
• 1998 рік — 5876 чол.^[1]