Народний рух за визволення Анголи

10 грудня 1956, крихітна підпільна Ангольська комуністична партія (АКП) об'єдналася з партією об'єднаної боротьби африканців Анголи утворивши Народний рух за визволення Анголи, з Віріату да Круш, президентом АКТ, як Генеральним секретарем^[1][2] Пізніше інші групи приєднались до МПЛА — Рух за національну незалежність Анголи (MINA) і Демократичний фронт визволення Анголи (FDLA ).^[3]

База МПЛА — мбунду і освічена інтелігенція в Луанді. Партія спочатку була орієнтована на КПРС, пізніше стала повноправним членом Соцінтерну. Збройне крило МПЛА — Озброєні сили за визволення Анголи (FAPLA), увійшли до складу національних збройних сил країни.

У 1958—1974 роках СРСР постачав збройним формуванням МПЛА озброєння і техніку. Постачання озброєння і техніки МПЛА здійснювала також і КНР. 7 листопада 1961 року до Анголи прибули військові фахівці з Куби для підготовки партизанських загонів МПЛА. Багато повстанців МПЛА проходили воєнну підготовку в СРСР, Болгарії, Чехословаччині і в Алжирі.^[4]

Новий уряд Португалії, який виник внаслідок Революції гвоздик у Лісабоні, в 1974 році швидко припинив військові дії в Анголі і погодився передати владу коаліції з трьох партій. Проте коаліція швидко зруйнувалась і незалежна Ангола зазнала кривавої громадянської війни. Контролюючи Луанду і прибуткові нафтові родовища Атлантичного узбережжя, Агоштінью Нету, лідер МПЛА, проголосив незалежність португальської заморської провінції Ангола — Народної республіки Ангола 11 листопада 1975, відповідно до Алворських угод^[5] УНІТА проголосила ангольську незалежність — Соціал-демократична Республіка Ангола, зі столицею в Уамбо і ФНЛА — Демократична Республіка Ангола зі столицею в Амбрізі. Цей розкол призвів до громадянської війни між УНІТА і МПЛА.

Поет і борець за свободу Нето став першим президентом після здобуття незалежності, його змінив на цій посаді Жозе Едуарду душ Сантуш в 1979 році.

Південна Африка розпочала військову інтервенцію на підтримку ФНЛА і УНІТА, Заїр і Сполучені Штати також активно допомагали цім двом групам. У відповідь СРСР спонукав Кубу відрядити тисячі військовослужбовців у 1975 році для надання допомоги МПЛА проти південноафриканської інтервенції. СРСР надавав допомогу Кубі і МПЛА зброєю, інструкторами та іншими ресурсами впродовж війни. У листопаді 1980 року МПЛА виштовхнув УНІТА в буш, війська ПАР були виведені. Конгрес Сполучених Штатів заборонив подальшу американську військову присутність в країні, побоюючись, розвитку сценарію на кшталт другого В'єтнаму.

На своєму першому з'їзді в 1977 році МПЛА прийняв марксизм-ленінізм як ідеологію партії та додав Partido do Trabalho (Партія праці), до своєї назви^[6]

Після спроби державного перевороту міністра внутрішніх справ Ніто Алвеса в 1977 році, Нето наказав страчувати підозрюваних у прихильності до «ортодоксального комунізму» всередині і поза партією. До 70000 осіб, за різними оцінками, були страчені військовими Куби і МПЛА за два роки^{[7][8][9][10]} Внутрішній конфлікт отримав назву фракціонізм, проте стало зрозуміло, що Ангола далі піде соціалістичним, а не комуністичним шляхом. Тим не менш, Ангола підтримувала тісні зв'язки з Радянським Союзом і комуністичним блоком, створивши соціалістичну економічну політику і однопартійну державу. Кілька тисяч кубинських військових залишалися в країні для боротьби з повстанцями УНІТА і зміцнення безпеки режиму.

У 1990 році, коли холодна війна закінчилася, МПЛА відмовилася від своєї марксистсько-ленінської ідеології і на її третьому з'їзді у грудні партія заявила про зміну офіційної ідеології на соціал-демократичну^[6]

УНІТА відновила війну проти уряду МПЛА, поставивиши під сумнів результати виборів 1992 року. Після виборів відбулась Геловінська різанина коли десятки тисяч прихильників УНІТА і ФНЛА були вбиті загальнонаціональними військами МПЛА протягом кількох днів^[11] Війна тривала до 2002 року, коли лідер УНІТА Жо́наш Савімбі був убитий. Обидві сторони швидко домовилися про припинення вогню, вояки УНІТА були демобілізовані і УНІТА стала політичною партією.

У виборах 1992 року МПЛА-ПТ отримала 53,74% голосів і 129 з 227 місць в парламенті. У 2008 МПЛА завоювала 81,64% голосів і 191 з 220 місць в парламенті. У 2012 на парламентських виборах партія отримала 71,84% голосів і 175 з 220 місць в парламенті^[12]. Згідно з Конституцією 2010 це автоматично означало, що Жозе Едуарду душ Сантуш, який очолював список кандидатів МПЛА, був затверджений Президентом держави.

Прапором МПЛА з 1964 року стало червоно-чорне полотнище з великою жовтою зіркою в центрі, що засновано на червоно-чорному прапорі кубинського Руху 26 липня за образом і подобою прапора Національного Фронту визволення Південного В'єтнаму.

• Офіційний сайт

Це незавершена стаття про політичні партії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.