Громадянська війна в Анголі

Громадянська війна в Анголі (порт. Guerra civil angolana) — довготривалий збройний конфлікт, громадянська війна, що продовжувалася в африканській державі Ангола, починаючи з 1975 і, з деякими перервами, аж до 2002 року. Війна почалася відразу після здобуття Анголою незалежності від Португалії в листопаді 1975 року. До цього, в контексті боротьби за деколонізацію окремі збройні сутички між місцевими рухами траплялися ще в 1974-75 роках, на фоні ангольської війні за незалежність.

Громадянська війна в Анголі
Холодна війна (до 1991)
Перша та Друга конголезька війна (з 1996)
За годинниковою стрілкою зверху ліворуч

Дата:1975 - 2002
Місце:Ангола
Результат:Перемога МПЛА
Сторони
МПЛА
СВАПО
Африканський національний конгрес
Executive Outcomes[en] (1993–1995)[1] ФЛНК[en] (1975–2001)[2][3]
Намібія Намібія (2001–2002)[a].
За підтримки:
Куба Куба (1975–91)
 НДР (1975–89)
СРСР СРСР (1975–91)
Білорусь Білорусь (1998—02)[5][6]
СФРЮ
(1975–1991)[7]
Північна Корея Північна Корея
(1980-ті)[b]
Бразилія Бразилія[10][11][12][13]
Мексика Мексика[14]
УНІТА
ФНЛА (1975–78)[3]
ФЛЕК
За підтримки:
Південна Африка (1975–91)[8]
США США (1975–91)[3]
Марокко Марокко (1970-ті)[3]
КНР КНР (1975)[3]
Заїр Заїр (1975)[15][3]
Командувачі
Ангола Агоштінью Нету пом.
Ангола Жозе Едуарду душ Сантуш
Куба Фідель Кастро
Куба Арнальдо Очоа[en]
Куба Леопольдо Сінтра
НДР Гайнц Кесслер[en]
СРСР Василь Петров
СРСР Валентин Варенников
Намібія Сем Нуйома
Жонас Савімбі  
Голден Роберто[en]
Південно-Африканський Союз Балтазар Форстер (1975–1978)
ПАР П. В. Бота (1978–1989)
Південно-Африканський Союз Магнус Малан[en]
Південно-Африканський Союз Констанд Фільйон[en]
Заїр Мобуту Сесе Секо
Військові сили
Війська МПЛА:

Куба Кубинські війська:

  • 35 000 — 37 000 (1982)[17]
  • 60 000 (1988)[17]
  • 337,033[19]–380,000[20] загалом (при підтримці 1000 танків, 600 бронеавтомобілів і 1600 артилерійських знарядь[21])

НДР Східнонімецькі військові радники

Союз Радянських Соціалістичних Республік Радянські війська:

  • загалом 10 985 (з 1975 до 1991)[23][24]

Бразилія Бразильські пілоти:

  • Класифіковано десятки літаків[12] (1999-2002)
Повстанці УНІТА:
  • 65 000 (1990, максимально)[25]

Повстанці ФНЛА:

  • 22 000 (1975)[26]
  • 4 000 — 7 000 (1976)[27]

Південно-Африканський Союз Південноафриканські війська:

  • 7 000 (1975–1976)[28]
  • 6 000 (1987–1988)[28]
Втрати
Невідомо

Куба 2 077 — 10 000 загиблих,[29][30]
15 000 загиблих, поранених та зниклих безвісти[31]
Союз Радянських Соціалістичних Республік 54 загиблих[32]
Чехословаччина 1 загиблий[33]

Невідомо

Невідомо
Південно-Африканський Союз 2,365[34]–2,500 загиблих[35] (у тому числі загиблих у Південноафриканської прикордонній війні)
Заїр 600

Більш за 500 000 цивільних загиблих
Палаючий штабний автомобіль МПЛА, знищений під час боїв біля Ново-Редондо, кінець 1975
Південноафриканські десантники патрулюють біля прикордонного регіону, середина 1980-х.

Сторони конфлікту

Громадянська війна була насамперед боротьбою за владу між двома колишніми визвольними рухами: Народним рухом за визволення Анголи (МПЛА) (порт. Movimento Popular de Libertação de Angola – Partido do Trabalho) та Національним союзом за повну незалежність Анголи (УНІТА) (порт. União Nacional para a Independência Total de Angola) (UNITA). Водночас, громадянський конфлікт був однією з неоголошених посередницьких битв «холодної війни», через впливове втручання основних ворогуючих сил, Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки.

Дві основні протиборчі сторони, МПЛА і УНІТА, мали різне підґрунтя в ангольській соціальній структурі і взаємно несумісних керівництва, незважаючи на їхню загальну ціль покласти край колоніальній владі. Хоча обидва рухи сповідували чітко висловлені соціалістичні ідеї, з метою здобуття міжнародної підтримки, як вони представляли як «марксистсько-ленінською» і «антикомуністичною» відповідно[36]. Третя сторона конфлікту, Національний фронт за визволення Анголи (ФНЛА) (порт. Frente Nacional de Libertação de Angola), що билася проти МПЛА разом з УНІТА під час війни за незалежність та деколонізацію, не зіграла суттєвої ролі в громадянській війні. Одночасно, на півночі країни асоціація сепаратистських груп бойовиків під назвою Фронт за визволення анклаву Кабінда (ФЛЕК) (порт. Frente para a Libertação do Enclave de Cabinda, FLEC), змагалася за здобуття незалежності провінції Кабінда від Анголи.

Періодизація

Радянські і східного блоку військові радники навчають війська МПЛА в Анголі, 1983 рік

27-річна війна умовно поділяється на основні три періоди — між 1975 і 1991, 1992 і 1994, та 1998 і 2002 роках — що переривалися стислими періодами миру. До того часу, коли МПЛА, нарешті, домоглася перемогти в 2002 році, більше 500 000 чоловік були вбиті і більше одного мільйона осіб вважалися переміщеними особами. Війна повністю зруйнувала економіку та інфраструктуру Анголи, а система державного управління, економічні підприємства, і релігійні установи країни були практично знищені.

Ангольська громадянська війна стала відомою завдяки комбінації насильницької внутрішньої політики всередині Анголи і масивній іноземній інтервенції. І Радянський Союз, і Сполучені Штати надавали колосального значення конфлікту через його вирішальне значення для утримання глобального балансу сили і за підсумками холодної війни, і вони та їхні союзники доклали значних зусиль, щоб зробити цю посередницьку війну між двома блоками наддержав. Громадянська війна в Анголі за кінцевим рахунком, стала одним з найтриваліших, найкривавіших та найвидніших збройних конфліктів періоду «холодної війни». Крім того, конфлікт в Анголі часто переплетався з конфліктом у сусідній Демократичній Республіці Конго, а також з намібійською війною за незалежність.

За даними ООН, на початок 21 століття Ангола займає перше місце у світі за кількістю встановлених і не видалених мін — на 10 млн жителів їх доводиться близько 12 млн одиниць. Понад 100 тис. громадян Анголи отримали каліцтва, підірвавшись на цих мінах.

Див. також

Нотатки

Примітки

Література

  • Une Odyssée Africaine (France, 2006, 59mn) (movie directed by Jihan El Tahri)
  • Arthur J. Klinghoffer, The Angolan War: A study of Soviet policy in the Third World, Boulder/Col.: Westview Press, 1980
  • Gleijeses, Piero, Conflicting Missions: Havana, Washington, and Africa, Chapel Hill: The University of North Carolina Press, 2002
  • Pazzanita, Anthony G, «The Conflict Resolution Process in Angola.» The Journal of Modern African Studies, Vol. 29 No 1(March 1991): pp. 83–114.
  • Malaquias, Assis. Rebels and Robbers: Violence in Post-Colonial Angola, Uppsala: Nordiska Afrikainstitutet, 2007
  • Minter, William. Apartheid's Contras: An Inquiry into the Roots of War in Angola and Mozambique, Johannesburg: Witwatersrand Press, 1994
  • Wolfers, Michael, & Bergerol, Jane. Angola in the Front Line, London: Zed Books, 1983
  • W. Martin James III (2011). A Political History of the Civil War in Angola 1974–1990. Piscataway: Transaction Publishers. с. 34. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 3 лютого 2017.

Посилання

Відео