Підводні човни типу XIV

Підводні човни типу XIV (нім. U-Boot-Klasse XIV) — клас військових кораблів з 10 великих підводних плавучих баз підводних човнів, що випускалися у часи Другої світової війни німецькими суднобудівельними компаніями Friedrich Krupp Germaniawerft, Deutsche Werke. Човни розроблялися шляхом модернізації океанських ПЧ типу IX-D і призначалися для постачання продовольством, паливом і боєкомплектом інших німецьких підводних човнів, що діяли на комунікаціях противника. Човни цього типу носили неофіційну назву «дійна корова» (нім. Milchkuh).

Підводні човни типу XIV
U-Boot-Klasse XIV

U-459 типу XIV тоне під ударами британського бомбардувальника «Веллінгтон». 24 липня 1943
Служба
Тип/клас	підводні плавучі бази підводних човнів
Попередній клас	типу X
Наступний клас	типу XVII
Держава прапора	Третій Рейх
Належність	Крігсмаріне
Корабельня	Friedrich Krupp Germaniawerft, Deutsche Werke
Первинна вартість	4 439 000 ℛℳ
Замовлено	24
Закладено	10
Спущено на воду	10
Бойовий досвід	Друга світова війна
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	1668 т (стандартна) 1932 т (повна)
Довжина	67,1 м
Ширина	9,4 м
Висота	11,7 м
Осадка	6,5 м
Технічні дані
Рухова установка	дизель-електрична; 2 дизельних двигуни з нагнітачем Germaniawerft F46 потужність дизелів 2800-3200 к.с., 2 електродвигуни Siemens-Schuckert 2 GU 345/38-8 — 740 к.с.
Гвинти	2
Потужність	2 × 2 150 к.с. (дизелі) 2 × 625 к.с. (електродвигун)
Швидкість	14,9 вузлів (27,6 км/год) (надводна) 6,2 вузлів (11,5 км/год) (підводна)
Дальність плавання	12350 миль (22 870 км) на швидкості 10 вузлів (19 км/год) (в надводному положенні) 55 миль (102 км) на швидкості 4 вузли (у підводному положенні)
Екіпаж	53 особи
Озброєння
Зенітне озброєння	2 × 37-мм зенітні гармати SKC/30 1 × 20-мм зенітна гармата FlaK 30

Історія

Інженери побудували дизайн човнів цього типу на основі існуючого набагато більшого типу IXD, але скоротили його корпус і зробили йому набагато ширшу верхню палубу. Корпус також був глибшим і побудований з більш товстого металу, що дало йому ліпші можливості для занурювання, ніж човнам типів VII та IX. Щоб збільшити місткість ємностей для зберігання необхідних матеріалів і майна, з човна зняли торпедні апарати і торпедно-мінне озброєння, залишився тільки зенітні автоматичні гармати для самооборони: дві 37-мм гармати, одна у передній і одна в кормовій частинах мосту, і одна 20-мм гармата на кормовій платформі. Тип XIV поділяв багато спільних компонентів з типом VIIC, і міст був ідентичним типу IX.

Завдяки своїм великим розмірам, тип XIV міг поповнювати інші човни паливом (613 т), моторним маслом 13 т, чотирма торпедами та свіжими продуктами, які зберігалися в холодильних камерах. Крім цього, човни були обладнані пекарнями, щоб забезпечити екіпажі свіжим хлібом. Тип XIV також мав на борту лікаря та медичне устаткування для поранених і хворих моряків, і навіть мав камеру-карцер для перевезення двох моряків, на яких чекали дисциплінарні стягнення вдома. Вантаж перевозили на 6-метровому надувному човні та портативними кранами.

Дозаправлення та перевезення майна у відкритому морі становило дві великі проблеми. По-перше, для організації зустрічі у визначеному пункті рандеву було потрібно проводити радіообмін для врегулювання усіх питань. Ці повідомлення часто перехоплювалися союзниками за допомогою HFDF або шляхом зламування і подальшого розшифрування цих радіограм. До середини 1943 року практично всі заплановані зустрічі були заздалегідь відомі союзникам. По-друге, поповнення між човнами у морі займало багато часу і проводилося на поверхні. У цей момент човни були особливо вразливі, оскільки вони не могли пірнути, щоб уникнути нападів противника. Союзники, особливо американці, використали це з максимальною вигодою, що призвело до повного знищення човнів типу XIV для постачання.

Врешті-решт усі десять човнів були затоплені авіацією та кораблями союзників у відносно короткі терміни. Через значну потребу у постачанні U-Boot, що діяли в Атлантиці, в експлуатацію був уведений тип IX, які забезпечували їх усім необхідним для довготривалих бойових походів.