Українсько-російський газовий конфлікт (2013—2014)
Росі́йсько-украї́нська га́зова ві́йна II (2013-14 рр.) — загострення суперечностей щодо постачання газу між «Нафтогазом України» та РАТ «Газпром» на фоні політичних відносин між РФ та Україною від подій Євромайдану[1]. Одна із серій економічних (енергетичних) воєн у ракурсі від Євромайдану (поряд зі свининою, перекриттям кордонів, а також перегукується з дипломатичним (війна?) представленням-відкликанням російського посла Зурабова 2009/2014 тощо).
Становить собою новий виток газових конфліктів великої геополітичної ваги, у якому залучені Україна, ЄС, США/Канада (попередні заяви на енергопостачання в Європу), Росія (найбільший бенефіціар), Китай (можливий розворот енергетичних потоків з Європейських напрямів і контракторів на азійський ринок).
Включає (на перших етапах військового вторгнення в Україну-Крим) захоплення і контроль транспортно-енергетичних гілок Криму, нафтогазових потужностей Чорноморнафтогазу, контроль і приєднання? українського шельфу з його ресурсами й подальшим зірванням перспективних контрактів; у других — інфільтрації диверсійно-підривного елемента на схід України з контролем Юзівських площ перспективних сланцевих покладів, великого транспортно-промислового вузла (у т.ч. по газу, залізницях).
Передумови
| Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (березень 2018) |
Метою є боротьба з Україною, шантаж основних споживачів (Україна, ЄС[2][3]) її транзитним становищем на європейському континенті загалом і газотранспортній системі України (ГТС), зокрема. Засобами тиску є концепція побудови Росії як енергетичної імперії, а за висловом Маккейна, «Росія — це бензоколонка, яка прикидається країною»[4], практичною площиною реалізації є наявні потужності постачання (Північний потік (ПП), через Білорусь), проєктовані (Південний потік), політико-силові методи РФ щодо впливу на Україну тощо. Передісторією є попередні витки конфлікту по газу та спроби взяти під контроль ГТС України, усунення України з транзитних коридорів Росією туркменського та середньоазійського газу, монополізація постачання — для України (для решти світу — відсутність відкритого енергоринку Росії). Політичним тлом є накладення персональних санкцій окремим топам енергосектору Росії з боку ЄС, США на фоні анексії Криму.
Вибудова енергополітики України пов'язана з підписанням політичної частини угоди «Україна — ЄС» (асоціація) 21 березня 2014 (економічна — 27 червня, — очікується). Політичні рішення Яценюка — розділити «Нафтогаз» відповідно до вимог ЄС (третій енергопакет).
Завданням України є переконати ЄС як основного і надійного транзитного партнера у постачанні газу в Європу, відсутності потреби побудови ПП, використовувати можливості ЄС як сторони переговорів з російською стороною тощо.
У червні прем'єр-міністр Болгарії Пламен Орешарский призупинив роботи з будівництва «Південного потоку» для аналізу проєкту на відповідність вимогам законодавства Євросоюзу. Після цього Єврокомісія призупинила переговори з Росією по газопроводу у зв'язку з позовом по «енергопакету», який російська сторона подала до СОТ[5].
З 1 квітня 2014 «Газпром» підняв ціну на російський газ для України з 268,5 долара до $485 за 1000 м3[6].
Передумовами перегляду відносин є:
- невигідний контракт, підписаний командою Тимошенко як за ціною (), так і за обсягом (бери або плати), формулою (включала ринкові ціни + мазутну ціну)
- політичну складову
- ціна була сформована на піку ринків,
- ціна після московських домовленостей Януковича становила -$100, що була скасована внаслідок розірвання [в односторонньому порядку — Росією] харківських угод на продовження базування Чорноморського флоту РФ у Криму, згідно з якими надавались знижки
- виставленні ультимативної ціни та вимоги передоплати, як додаткового фактора економічної дестабілізації України на фоні інтервенції та ескалації насилля (Крим, Донбас)
Перевагами ж «тимошенко-путінської» угоди є
- усунення фірм-прокладок («Росукренерго»)
- стратегічний, довоготривалий контракт, який, щоправда, не врахував економічної кризи, обвалу потреби у постачаннях.
| Держава (офіційна назва) | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2012 | 2013 | 2014 | Ціна | Частка |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Австрійська Республіка | — | — | — | 6,6 | 5,4▼ | 5,8▲ | 5,4▼ | 5,6▲ | 5,4▼ | 5,4▬ | 5,2▼ | 4,2▼ | 397 | 49% |
 Боснія і Герцеговина | — | — | — | 0,4 | 0,3▼ | 0,3▼ | 0,2▼ | 0,3▲ | 0,3▬ | 0,3▬ | 0,2▼ | 0,2▬ | 515 | — |
 Велике Герцогство Люксембург | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Грецька Республіка | — | — | — | 2,7 | 3,1▲ | 2,8▼ | 2,1▼ | 2,1▬ | 2,9▲ | 2,5▼ | 2,6▲ | 1,7▼ | 478 | 76% |
 Грузія | 0,3 | 1,2▲ | 1,4▲ | 1,9▲ | 1,2▼ | 0,7▼ | 0,1▼ | 0,2▲ | — | — | — | 0,3 | — | — |
.svg){kind=small} Держава-Місто Ватикан | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Естонська Республіка | 0,9 | 0,9▬ | 1,3▲ | 0,7▼ | 0,9▲ | 0,6▼ | 0,8▲ | 0,4▼ | — | — | — | 0,4 | 442 | 100% |
 Італійська Республіка | — | — | — | 22,1 | 22,0▲ | 22,4▲ | 19,1▼ | 13,1▼ | 17,1▲ | 15,1▼ | 25,3▲ | 21,7▼ | 440 | 27% |
 Князівство Андорра | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Князівство Ліхтенштейн | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Князівство Монако | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
.svg){kind=small} Королівство Бельгія | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Королівство Данія | — | — | — | — | — | — | — | — | 0,5 | 0,3▼ | 0,3▼ | 0,4▲ | 495 | — |
 Ісландія | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Королівство Іспанія | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Королівство Нідерландів | — | — | — | 4,7 | 5,5▲ | 5,3▼ | 5,1▼ | 4,3▼ | 4,4▲ | 2,9▼ | 2,9▬ | 4,7▲ | 371 | — |
 Королівство Норвегія | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Королівство Швеція | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Латвійська Республіка | 1,2 | 1,5▲ | 1,4▼ | 1,4▬ | 1,0▼ | 0,7▼ | 1,1▼ | 0,7▼ | — | — | — | 1,0 | 416 | 100% |
 Литовська Республіка | 2,9 | 2,9▬ | 2,8▼ | 2,8▬ | 3,4▲ | 2,8▼ | 2,5▼ | 2,8▲ | — | — | — | 2,5 | 500 | 100% |
 Найсвітліша республіка Сан-Марино | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Республіка Азербайджан | — | 0,8 | 3,8▲ | 4,0▲ | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Республіка Албанія | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Республіка Білорусь | 10,2 | 13,4▲ | 19,8▲ | 20,5▲ | 20,6▼ | 21,1▲ | 17,6▼ | 21,6▲ | — | — | — | 19,6 | 166 | 98% |
 Республіка Болгарія | — | — | — | 2,7 | 2,8▲ | 2,9▲ | 2,2▼ | 2,6▲ | 2,8▲ | 2,5▼ | 2,9▲ | 2,8▼ | 501 | 92% |
 Республіка Вірменія | 0,3 | 1,3▲ | 1,7▲ | 1,7▬ | 1,9▲ | 2,1▲ | 1,7▼ | 1,4▼ | — | — | — | 1,8 | 189 | — |
 Республіка Ірландія | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Республіка Казахстан | — | 5,1 | 4▼ | 6,5▲ | 10▲ | 9,6▼ | 3,1▼ | 3,4▲ | — | — | — | 5,1 | — | — |
 Республіка Кіпр | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Північна Македонія | — | — | — | 0,1 | 0,1▬ | 0,1▬ | 0,1▬ | 0,1▬ | 0,1▬ | 0,1▬ | 0▼ | 0,1▼ | 564 | 100% |
 Республіка Мальта | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Республіка Молдова | 2,3 | 2,7▲ | 2,8▲ | 2,5▼ | 2,7▲ | 2,7▬ | 3,0▲ | 3,2▲ | — | — | — | 2,8 | 368 | — |
 Республіка Польща | — | — | — | 7,7 | 7,0▼ | 7,9▲ | 9,0▲ | 9,9▲ | 10,25▲ | 13,1▲ | 12,9▼ | 9,1▼ | 526 | 48% |
 Республіка Португалія | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
 Республіка Сербія | — | — | — | 2,1 | 2,1▬ | 2,2▲ | 1,7▼ | 1,8▲ | 1,4▼ | 1,9▲ | 2,0▲ | 1,5▼ | 457 | 87% |
 Республіка Словенія | — | — | — | 0,7 | 0,6▼ | 0,6▬ | 0,5▼ | 0,5▬ | 0,5▬ | 0,5▬ | 0,5▬ | 0,4▼ | 486 | 52% |
 Республіка Хорватія | — | — | — | 1,1 | 1,1▬ | 1,2▲ | 1,1▼ | 1,1▬ | — | 0▼ | 0,2▲ | — | — | 37% |
 Російська Федерація | — | — | — | — | — | — | — | 460,3 | 473,0▲ | 466,1▼ | 461,3▼ | 458,4▼ | 74 | 100% |
 Румунія | — | — | — | 5,5 | 4,5▼ | 4,2▼ | 2,5▼ | 2,3▼ | 2,8▲ | 2,5▼ | 1,4▼ | 0,5▼ | 432 | 27% |
 Словацька Республіка | — | — | — | 7,0 | 6,2▼ | 6,2▬ | 5,4▼ | 5,8▲ | 5,9▲ | 4,3▼ | 5,5▲ | 4,4▼ | 429 | 98% |
.svg){kind=small} Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії | — | — | — | 8,7 | 15,2▲ | 7,7▼ | 9,7▲ | 6,8▼ | 8,2▲ | 11,7▲ | 16,6▲ | 15,5▼ | 313 | — |
 Турецька Республіка | — | — | — | 19,9 | 23,4▲ | 23,8▲ | 20,0▼ | 18,0▼ | 26,0▲ | 27,0▲ | 26,7▼ | 27,3▲ | 407 | 64% |
 Угорщина | — | — | — | 8,8 | 7,5▼ | 8,9▲ | 7,6▼ | 6,9▼ | 6,3▼ | 5,3▼ | 6,0▲ | 5,4▼ | 391 | 60% |
 Україна | 26,0 | 34,3▲ | 37,6▲ | 59,0▲ | 54,8▼ | 56,2▲ | 37,8▼ | 36,5▼ | — | — | — | 14,5▼ | 485 | 39% |
 Федеративна Республіка Німеччина | — | — | — | 34,4 | 34,5▲ | 37,9▲ | 33,5▼ | 34,0▲ | 34,0▬ | 34,0▬ | 41,0▲ | 40,3▼ | 379 | 36% |
 Фінляндська Республіка | — | — | — | 4,9 | 4,7▼ | 4,8▲ | 4,4▼ | 4,8▲ | 4,2▼ | 3,7▼ | 3,5▼ | 3,1▼ | 385 | 100% |
 Французька Республіка | — | — | — | 10,0 | 10,1▲ | 10,4▲ | 10,0▼ | 9,8▼ | 9,5▼ | 8,2▼ | 8,6▲ | 7,6▼ | 394 | 14% |
 Чеська Республіка | — | — | — | 7,4 | 7,2▼ | 7,9▲ | 7,1▼ | 8,6▲ | 7,6▼ | 8,3▲ | 7,9▼ | 0,8▼ | 503 | 8% |
 Чорногорія | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
.svg){kind=small} Швейцарська Конфедерація | — | — | — | 0,4 | 0,4▬ | 0,3▼ | 0,3▬ | 0,3▬ | 0,3▬ | 0,3▬ | 0,4▲ | 0,3▼ | 442 | 12% |
Хід перемовин, сторони
З травня до середини червня було дев'ять раундів переговорів між Україною і Росією щодо врегулювання газової суперечки. Закінчилася вони невдачею, коли 9 червня Москва поставила ультиматум. Росія запропонувала, що з кожним роком може знову не стягувати $ 100 мита, зниження ціни на газ для України до $385 за 1000 м3, але Нафтогаз повинні визнати газовий борг з митом, донарахованим після анексії Криму і частково заплатити його до 16 червня. В іншому випадку, Газпром вимагатиме оплати наперед, і якщо він не отримує її з 16 червня Україна перестане обертатися газовий кран[3].
Український уряд відкинув такий компроміс, вимагаючи перегляду контракту з Газпромом. Зі сторони ЄС у перемовинах узяв участь єврокомісар з енергетики, німець Ґюнтер Еттінґер.
Попередній (вихідний) стан
Українська сторона, після стабілізації фінансів, в особі уряду, попередньо сплатила борг російській у розмірі $786 млн — за ціною, що вона визнала як «справедливу», безспірну — $268,5 за 1000 м3[6]. На момент зриву російською стороною тристоронніх перемовин, «Укррудпром» з посиланням на комерсанта, вказує[8]:
 | Поки що Київ повинен Москві за контрактом, укладеним у 2009 році за підсумками російсько-української «газової війни», як мінімум $ 1,45 млрд за газ, поставлений у листопаді-грудні 2013 року, а також $ 500 млн за газ, поставлений у січні – березні (тоді діяла спеціальна ціна $ 265, про яку Кремль домовлявся ще з Віктором Януковичем). Ще близько $ 3 млрд «Газпром» вимагає за квітень-травень, коли для України була встановлена прописана в договорі 2009 року ціна $ 485 за тисячу кубометрів (з урахуванням скасування грудневої знижки, а також знижки за перебування Чорноморського флоту в Севастополі — після приєднання Криму вона, на думку Москви, втратила актуальність). Монополія погрожує звернутися до Стокгольмського арбітражу. |  |
Зі знижкою на газ Януковичу, Росія пообіцяла 15 мільярдів доларів кредит. Але з усієї суми Москва дала Києву тільки $3 млрд, А наприкінці січня, припинено виділення наступної частини $2 млрд. В результаті, Нафтогаз не мав грошей, щоб заплатити борги за імпортоване з Росії блакитне паливо, а Газпром отримав привід підняти ціну на газ[3].
Доарбітражне погодження
Заклики щодо подачі в арбітраж
Подача позовів сторонами
Припинення подачі газу
На фоні припинення подачі газу відбувається диверсія/вибух на газогоні «Уренгой-Помари-Ужгород» на Полтавщині (17.06, близько 14.45)[9]. відразу після припинення постачання газу в Україну, шеф Газпрому, Міллер заявив що це може відбитися на надійності постачань газу в Європу[3].
Див. також
- Перелік газових конфліктів у світі
- Українсько-російські відносини
- Стокгольмський арбітраж
- Газові конфлікти між Росією і Україною
- ЄС у газовому питанні Росія — Україна
- Північний потік
- Південний потік
- Фірташ Дмитро Васильович, затримання в Австрії на вимогу ФБР — одна з ланок газових взаємин РФ — УА та міжнародної корупції і злочинності (у тому числі української)
- Законопроєкт про особливий період у паливно-енергетичному секторі
- Газпром
- Белтрансгаз
Примітки
Посилання
Література
- Гай-Нижник П. П. Росія проти України (1990–2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення. [Архівовано 5 лютого 2019 у Wayback Machine.] – К.: «МП Леся», 2017. – 332 с. ISBN 978-617-7530-02-1
| Ця стаття не містить посилань на джерела. (червень 2014) |