Селець (Дрогобицький район)

На півночі села Селець знаходиться село Сіде, на сході село Городище, на півдні село Мокряни та на заході село Вільшаник. У географічному плані село розташоване в Придністров'ї річкового басейну, у якому річки Бистриця і Черхавка є притоками.

Цей район характеризується пагорбами й сільськогосподарськими угіддями, а також багатим чорноземом. Місцева економіка в основному складається з сільського господарства, з тваринництвом, представленим вирощуванням великої рогатої худоби та коней.

Село вперше згадується у 1538, потім в документі 1559 року. Король Міхал Корибут Вишневецький заснував парафію між 1669 і 1673, протягом цього періоду була побудована королівська церква. Ще одна церква зі своєю власною парафією для місцевої дрібної галицької шляхти (Втечі до Єгипту Пресвятої Богородиці) була побудована в 1713 році. Обидві парафії окремо співіснували до 1804 року, а коли стара (королівська) церква занепала, то парафії об'єдналися.

Поки територія була власністю Корони, половина її була передана родині Джурдж у власність. Приблизно 1650 року король Ян II Казимир подарував козацькому отаману Скребецьовичу другу половину власності в Селеці, Саса за віддану службу короні під час повстання Хмельницького. Після поділів Польщі в 1772 році південна частина Польщі потрапила до Австрії. Привілеї знатної родини Скребецьовичів Селецьких підтвердили нові правителі у Відні.

Згідно з історичними документами, в 1880 населення становило 781 особу, з яких 657 були греко-католики, 32 — римські католики, 85 — юдеї, і сім — інших конфесій. За даними перепису населення 1889 року, 728 жителів розмовляли українською мовою як першою, 50 — польською та 3 — німецькою. На той час у місті було 172 будинки, у садибі та маєтках працювало приблизно сорок сім чоловік.

Територія переходила з рук в руки кілька разів: після розпаду Австро-Угорської імперії в 1918 році, Селець повернувся у склад Польщі та адміністративно увійшов до складу гміни Городище Самбірського повіту Львівського воєводства. Після німецько-радянського вторгнення в Польщу наприкінці вересня 1939 року й відповідно до німецько-радянського пакту про ненапад Львівське воєводство було розділене обома сторонами. Селець було окуповано Радянським Союзом та включено до складу Української РСР. Улітку 1941 року німецький вермахт знову перехопив владу в поселенні. Після війни Селець знову включений у склад України. Чисельність населення істотно знизилася через Другу світову війну і сталінський радянський режим. Місцеве єврейське населення було вбито під час Голокосту. Після війни комуністи або стратили або депортували до Сибіру місцеву шляхту, а також багатих селян і не українців, де депортовані загинули. Землевласники були змушені віддати свою землю на колективізацію. Після падіння залізної завіси в 1989 році і крах місцевого колгоспу, високий рівень безробіття змушує багатьох, особливо молодих людей залишити рідну землю, й переїжджати до великих міст.

У 2001 році згідно з національним переписом населення в селі було 164 жителів, а в 2009 році село складалася з 40 будинків, у порівнянні з 300 у минулому.

Старий особняк з часом був утрачений, як і королівська церква згадана в історичних літописах. Греко-католицька церква Пресвятої Богородиці розташована на пагорбі. Поряд розташована триярусна дзвіниця стовпової конструкції. Разом вони формують типовий комплекс сільської дерев'яної церкви в Україні. Побудована в сімнадцятому столітті, вона оточена історичним кладовищем. Церкву фінансувала місцева знать, члени якої поховані на кладовищі. За часів комуністичного правління церква була закрита і зруйнувалась. Лише після розпаду Радянського Союзу церкву відновили за пожертвами. Іконостас датується, мабуть, XIX століттям. Спочатку церква мала вищий головний купол, але qjuj довелося знести приблизно в 1970-х роках через напівзруйнованість.

Трохи далі від підніжжя пагорба є менша каплиця святих апостолів Петра і Павла. Побудована з бетону, вона була урочисто відкрита 12 липня 2000 року, щоб відсвяткувати рубіж тисячоліть. Вона замінила попередню дерев'яну каплицю, яка була напівзруйнованою.

Від Сельця по дорозі до Дрогобича в лісі є меморіал євреям цього району, які загинули в Голокост.

• Крушинська Олена (2007). Сорок чотири дерев'яних церкви Львівської області. Грані-Т, Київ. с. 62-64. ISBN 978-966-465-076-9.
• Слободян В. (1998). Церкви України. Перемишльська єпархія, Львів. с. 863.
• Sielec (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 530. (пол.).— S. 530—531. (пол.)

• Село Селець — картка ВРУ
• https://drohobych-rada.gov.ua/ [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• https://decentralization.gov.ua/newgromada/4200/composition [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії Дрогобицького району. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.