Чарівна флейта (фільм)

• Йозеф Кестлінгер — Таміно
• Бритт-Марі Арун; Кірстен Ваупель; Біргітта Сміддінг — три дами
• Хокан Хагегорд — Папагено
• Біргіт Нордін — Королева ночі
• Ірма Урріла — Паміна
• Рагнар Ульфунг — Моностатос
• Ульрік Колд — Зарастро
• Елізабет Еріксон — Папагена
• Ерік Садин — оповідач
• Йоста Прюселіус — перший жрець
• Ульф Юхансон — другий жрець
• Ганс Юханссон і Еркер Арвідсон — двоє озброєних вартових
• Ейнар Ларссон, Зігфрід Свенссон, Сікстен Фарк, Свен-Ерік Якобссон, Фольке Юнссон, Йоста Беккелін, Арне Хендріксен, Ганс Кюле, Карл Генрік Кварфордт — дев'ять жреців
• Урбан Мальмберг, Ансгар Крук, Ерланд фон Хайне — три хлопчика

У 1968 році шведський поет Альф Генріксон зробив шведськомовну версію лібрето для Королівської опери^[5], яку Бергман взяв за основу свого сценарію, змінивши ряд аспектів: Сарастро — батько Паміна, тріо в другому акті видалене, «Ein Mädchen oder Weibchen» виконується Папагено якраз перед тим, як він побачить Папагену. Також замість звичайного костюма з пір'я Папагено носить звичайний одяг^[6], а ролі трьох рабів виконують діти^[7].

Під час виробництва опери Бергман прагнув здійснити свою давню мрію про фільмування у Дроттнінгхольмському придворному театрі^[sv][8]. Вступні кадри фільму наводять на думку, що його дійсно було знято в Дроттнінгхольмському театрі. Проте стан сцени у Дроттнінгхольмі не дозволяв розмістити там знімальну групу. Тож сцена була ретельно відтворена на студії Шведського інституту кінематографії^[8].

Бергман запросив свого друга Ганса Шмідта-Іссерштедта диригувати оперою, але він відмовився. Згодом Бергман переконав долучитися відомого диригента Еріка Еріксона^[9].

Дизайном костюмів займалися Хенні Норемарк і Карін Ерскін, які за цю роботу отримали номінацію на премію «Оскар».

6 квітня 1974 року в стокгольмському театрі Циркус^[sv] розпочалася перша сесія звукозапису^[10]. Крім виконавців, які з'явилися у фільмі, у записах брали участь Симфонічний оркестр Шведського радіо та власний хор Еріксона, Хор Шведського радіо^[11]. Останній запис почався 16 квітня 1974 року на першій студії будівлі Filmhuset у Стокгольмі й був завершений у липні^[10]. Перший тестовий показ фільму відбувся у будинку Бергмана на Форьо у серпні того ж року^[12].

Стрічка мала великий успіх. Рейтинги телевізійної прем'єри досягли третини населення Швеції, а театральний реліз викликав схвальні відгуки кінокритиків. Полін Кейл^[en], оглядачка «Нью-йоркера», написала: «Кіноверсія «Чарівної флейти» від Інгмара Бергмана — блаженний дарунок, зразок того, як можна зняти оперу. Бергман, мабуть, досяг нової, безтурботної впевненості, що взявся за цю чуттєву, пишну оперу, яка бентежила стількох театральних режисерів, і так дбайливо впорався з нею»^[13].

Картина була показана на 28-му Каннському кінофестивалі, проте в основний конкурс не потрапила^[14].

Річард Евідон похвалив реалізацію Бергманом Моцартового бачення: «Тільки Інгмар Бергман міг зробити таку «Чарівну флейту»; але частина його успіху полягає в тому, щоб дозволити при перегляді забути про режисерську руку і наблизитись до грандіозної роботи Моцарта»^[6].

• Чарівна флейта на сайті IMDb (англ.)
• Чарівна флейта на сайті AllMovie (англ.)
• Чарівна флейта на сайті Swedish Film Database (англ.) (швед.)
• Чарівна флейта [Архівовано 24 червня 2019 у Wayback Machine.] ессе Пітера Кові на Criterion Collection