Горличка білолоба

Довжина птаха становить 23,5-29,5 см, вага 155 г. Верхня частина голови сіра, лоб сіруватий або білуватий, горло білувате. Верхня частина тіла сіро-коричнева або каштаново-коричнева, нижня частина тіла білувата, рожевувата, тьмяно-сіра або охриста, в залежності від підвиду. Задня частина шиї коричнева або сіра з рожевим, бронзово-зеленим або рудуватим відтінком. Нижні покривні пера крил руді. На кінці хвоста широка біла смуга, помітна в польоті. Райдужки жовті, навколо очей плями голої червоної шкіри, у представників деяких південноамериканских підвидів вони сині. Дзьоб чорний, лапи червоні.

Виділяють тринадцять підвидів:^[4]

• L. v. capitalis Nelson, 1898 — острови Лас-Трес-Маріас^[es] (біля західного узбережжя Мексики);
• L. v. angelica Bangs & Penard, TE, 1922 — південь Техасу, північ і центр Мексики;
• L. v. fulviventris Lawrence, 1882 — від південно-східної Мексики до Белізу і північно-східної Гватемали;
• L. v. bangsi Dickey & Van Rossem, 1926 — від заходу Гватемали до заходу Нікарагуа і Гондурасу;
• L. v. nuttingi Ridgway, 1915 — узбережжя озера Нікарагуа;
• L. v. verreauxi Bonaparte, 1855 — від південно-західного Нікарагуа і Коста-Рики до північної Венесуели, Нідерландські Антильські острови і острів Тринадад;
• L. v. tobagensis Hellmayr & Seilern, 1915 — острів Тобаго;
• L. v. hernandezi Romero-Zambrano & Morales-Sanchez, 1981 — південно-західна Колумбія;
• L. v. decolor Salvin, 1895 — від західної Колумбії до західного і північного Перу;
• L. v. brasiliensis (Bonaparte, 1856) — Гвіана і північна Бразилія;
• L. v. approximans Cory, 1917 — північно-східна Бразилія;
• L. v. decipiens (Salvadori, 1871) — схід Перу, Болівія, західна, центральна і східна Бразилія;
• L. v. chalcauchenia Sclater, PL & Salvin, 1870 — від південної Болівії до південно-східної Бразилії, Уругваю і півночі центральної Аргентини.

Білолобі горлички живуть на узліссях сухих і вологих тропічних лісів, в сухих чагарникових заростях і рідколіссях, на полях і плантаціях. Зустрічаються поодинці або парами, на висоті до 2800 м над рівнем моря. Живляться плодами, насінням трав, зерном і комахами, яких шукають на землі та серед трави. Гніздо відносно велике, чашоподібне, зроблене з гілочок, розміщується в розвилці гілок на дереві, на висоті від 1,8 до 3 м над землею. Його будує самиця. а самець приносить їй матеріал. В кладці 2-3 білих або кремових яйця. Інкубаційний період триває 14 днів, пташенята покидають гніздо через 15 днів після вилуплення.

МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція білолобих горличок становить приблизно 20 мільйонів птахів.

• Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
• David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
• ffrench, Richard; O'Neill, John Patton; Eckelberry, Don R. (1991). A Guide to the Birds of Trinidad and Tobago (вид. 2nd). Ithaca, N.Y.: Comstock Publishing. ISBN 0-8014-9792-2.
• Hilty, Steven L. (2003). Birds of Venezuela. Princeton University Press. ISBN 0-7136-6418-5.

• Поштові марки [Архівовано 13 травня 2022 у Wayback Machine.] із зображенням білолобої горлички.

Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.