Люджа

Село Люджа знаходиться на березі річки Люджа, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване місто Тростянець. На річці кілька загат. Поруч проходить автомобільна дорога Т 1913.

Перша писемна згадка про село припадає на 1664 рік, коли Люджа значиться на карті між землями, що придбав Іван Перехрестов у служивих людей.^[2]

Опис села Люджа зробив у 60-х роках ХІХ століття місцевий священик Петро Ковальський.

"Село розкинулося по обидва береги від річки, а за селом, на правому березі на кілька десятків верст стоїть густий ліс, де росте безліч груш. Майже в самому центрі села, на правому березі річки, стоїть невелика дерев'яна церква, названа на честь чудотворців- цілителів Кузьми та Дем'яна, з півночі та сходу до церковної огорожі впритул підходять сади місцевих жителів, а за селом сади з'єднуються з лісом."

Першими жителями були боярські діти Московського царства. Про це свідчать граничні записи тих років. Хто і чому дав селу назву Люджа невідомо, але в акті 1686 воно називається Стара Люджа. Нащадки боярських дітей, нинішні мешканці Люджі, складають люджанське товариство державних селян — 415 чоловіків та 404 жінки. До складу люджанського товариства входить ще село Верхолюджа. Кількість населення становить 386 чоловіків та 409 жінок. Добавку до цього населення становлять 42 чоловіки з відставних та безстроково відпущених нижніх військових чинів із їхніми сім'ями. Люджанська парафія складається з 843 чоловіків та 866 жінок. Усі вони великороси православного віросповідання, розкольників у тому числі немає.

За даними на 1864 рік у казеному селі Боромлянської волості Охтирського повіту Харківської губернії мешкало 793 особи (404 чоловічої статі та 389 — жіночої), налічувалось 128 дворових господарств^[3]. Також у 19 сторіччі була побудована Козьмо-Дем'янівська церква яка існула 2 сторіччя.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 1423 осіб^[4]. Також раніше існував хутор Верхолюджа який, під час першої світової війни був переданий офіцеру Гостев Кузьма Митрофанович (1887-1967) . Але в 1932-1933 Кузьму розкуркурили і заслали в силку на Кавказ, та все ж скоро відпустили .А в 1971 році селище Верхолюджа було приєднано до селища Люджа ,селище до сих пір в складі люджи і вважається там районом селища.

Основне заняття мешканців – землеробство. Деякі їх у літню пору ходять на заробітки в південні губернії на польові роботи. Але, крім землеробства, людяни та верхолюджани щороку з 29 серпня і до середини вересня цілими родинами виїжджають до навколишніх лісів збирати лісові груші. Грушеве дерево тут вважається заповідним: ніхто його не вирубує на жодну потребу. Зібравши груші скільки зможе, кожна сім'я висушує їх там у лісі. І вже пізно восени привозять додому.

З 1844 року при церкві за указом палати державних майнов розпочало роботу парафіяльне училище. При церкві також працювала жіноча церковно-парафіяльна школа. У 60-х років XIX починає керувати земство, на гроші якого в 1878 споруджується дерев'яне відштукатурене приміщення школи на дві класні кімнати і з квартирою для вчителя. На будівництво було витрачено 2000 рублів.

У 1864 році в Люджі працював винокурний завод і дві шинкарні.

Радянська влада встановлена ​​у січні 1918 року.

На фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників боролися 373 мешканці села, 27 з них за бойові подвиги нагороджені орденами та медалями СРСР, 162 загинули. У Люджі споруджено два пам'ятники на честь радянських воїнів, які загинули під час визволення села.

• Молочно-товарна ферма.
• «Світанок», агрофірма, ТОВ.
• «Агро», ПП.

• Школа І-ІІ ст.
• Будинок культури.

• Колодяжна Любов Володимирівна (1960) — фахівець у галузі турбобудування, доктор технічних наук.

• Історія міст та сіл України. Том Сумская область. стор. 579 (рос.)
• Погода в селі Люджа [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]