Маклюра оранжева
Маклюра оранжева | ||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() | ||||||||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
Maclura pomifera (Raf.) Schneid., 1906 | ||||||||||||||||||||||
![]() Природний ареал | ||||||||||||||||||||||
Синоніми[1][2] | ||||||||||||||||||||||
*Ioxylon pomiferum Raf.
| ||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||
|
Маклюра оранжева (Maclura pomifera, синонім — М. aurantiaca) — дводомне дерево родини шовковицевих.
Опис
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f7/%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D1%8E%D1%80%D0%B0_%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D0%B0%2C_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%2C_%D0%9E%D1%87%D0%B0%D0%BA%D1%96%D0%B2.jpg/250px-%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D1%8E%D1%80%D0%B0_%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D0%B0%2C_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%2C_%D0%9E%D1%87%D0%B0%D0%BA%D1%96%D0%B2.jpg)
Гілки — з тонкими гострими колючками в листкових пазухах. Листки чергові, прості, цілокраї, яйцеподібні, до 15 см завдовжки. Квітки дрібні, зелені: тичинкові — в жовтуватих сережках, маточкові — кулясті. Плоди дрібні, ясно-бурі занурені в м'якуш великого м'ясистого кулястого (схожого на апельсин) зморшкуватого жовто-зеленого супліддя. Цвіте у червні.
Поширення та культивація
Походить з Північної Америки. Віддає перевагу глибокому і родючому ґрунту, але витривала на більшій частині Сполучених Штатів, де її використовують як живопліт. Потребує регулярного обрізання, щоб триматися в межах, адже пагони за один рік виростають на один-два метри у довжину.[3][4] Занедбана огорожа стає плодоносною. Надзвичайно витривала проти комах та грибкових захворювань.[3] Чоловічий сорт цього виду без шипів розмножують вегетативно для декоративних цілей[5]. М. pomifera культивується в Італії, колишній Югославії, Румунії, колишньому СРСР та Індії.[6] На території України вирощують на півдні країни.
Хімічний склад
Осаджин та поміферин — ізофлавони, присутні у деревині та плодах у співвідношенні приблизно 1: 2 за вагою, і, у свою чергу, складають 4-6 % ваги сухих фруктів та зразків деревини.[7] Основні компоненти свіжих фруктів включають пектин (46 %), смолу (17 %), жир (5 %) і цукор (до гідролізу 5 %).[8] Вміст вологи у свіжих фруктах становить близько 80 %.[8]
Використання
В народній медицині використовують як засіб, що прискорює загоювання ран. Плоди хоч і не отруйні, але не їстівні, бо мають сухий гіркуватий м'якуш. Їстівними ж є насіння плодів, якщо їх підсмажити, то трохи нагадують смаком насіння соняхів. Охоче поїдають насіння білочки, повністю ігноруючи м'якуш. Інформація про отруйність, що поширилась ще за радянських часів є помилковою, можливо через неправильний переклад.Має чудову міцну деревину, що погано піддається гниттю, слугує сировиною для виготовлення луків.Також, рослину використовують як підщепи для її найближчої родички — кудранії («полуничне дерево»), плоди якої дуже смачні та доволі поширені на батьківщині.
Примітки
Посилання
- Маклюра оранжева // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 262. — ISBN 5-88500-055-7.
![]() | Це незавершена стаття про квіткові рослини. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |