Псалом 21
Псалом 21 (у масоретській нумерації — 22) — двадцять перший псалом у Книзі псалмів, загалом відомий за першим віршем «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?». Книга псалмів — третій розділ юдейського Святого Письма Танах та книга Старого Завіту християн. У грецькій версії Біблії Септуаґінта та в її латинському перекладі Вульгаті цей псалом також має порядковий номер 21. Латинською мовою він відомий інципітом «Deus, Deus meus».
| Псалом 21 | ||||
|---|---|---|---|---|
 Псалом 21:1-8 в Книзі Псалмів св. Албана | ||||
| Текст | Давида | |||
| Мова | Гебрейська мова (оригінал) | |||
 Псалом 21 у Вікісховищі | ||||
 Псалом 21 у Вікіджерелах | ||||
Псалом є регулярною частиною єврейської, католицької, англіканської, лютеранської та протестантської літургій.
Історія та контекст
У найбільш загальному значенні псалом 21 є розповіддю про людину, яка взиває до Бога, щоб врятувати себе від насмішок і мук ворогів, і (в останніх десяти віршах) дякує Богові за порятунок.
Єврейські тлумачення псалому ототожнюють особу в псалмі з королівською фігурою, як правило, царем Давидом або царицею Естер.[1]
Псалом також трактується як згадка про становище єврейського народу та його страждання та відчуження у вигнанні.[2] Наприклад, фраза «А я — черв'як» (іврит: ואנכי תולעת) відноситься до Ізраїлю, подібно до Іс. 41:14: «Не бійся, Якове, мій черв'ячку, — слабосилий Ізраїлю! Я тобі допомагаю, — слово Господнє, Святого Ізраїлевого, твого викупителя».[3]
Трактат Мегіла з Вавилонського Талмуду містить розширену колекцію мідрашів, яка розширюється на Книгу Естер. Коментуючи Ест. 5:1, цитують раві Левія, який говорить про те, що, коли Естер проходила через зал ідолів по дорозі до тронної зали, щоб просити царя, вона відчула, як Шехіна (божественна присутність) покидає її, в цей момент вона цитувала Пс. 21:2, кажучи: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?».[4]
Текст
| Вірш | Гебрейська мова[5] | Давньогрецька мова (Септуаґінта)[6] | Латинська мова (Вульгата)[7] | Українська мова (Переклад Хоменка)[8] |
|---|---|---|---|---|
| 1 | לַמְנַצֵּחַ, עַל-אַיֶּלֶת הַשַּׁחַר; מִזְמוֹר לְדָוִד | Εἰς τὸ τέλος, ὑπὲρ τῆς ἀντιλήμψεως τῆς ἑωθινῆς· ψαλμὸς τῷ Δαυιδ. | In finem, pro susceptione matutina. Psalmus David. | Провідникові хору. На мелодію «Удосвітня лань». Псалом. Давида. |
| 2 | אֵלִי אֵלִי, לָמָה עֲזַבְתָּנִי; רָחוֹק מִישׁוּעָתִי, דִּבְרֵי שַׁאֲגָתִי | ῾Ο θεὸς ὁ θεός μου, πρόσχες μοι· ἵνα τί ἐγκατέλιπές με; μακρὰν ἀπὸ τῆς σωτηρίας μου οἱ λόγοι τῶν παραπτωμάτων μου. | [Deus, Deus meus, respice in me: quare me dereliquisti? longe a salute mea verba delictorum meorum. | Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку. |
| 3 | אֱלֹהַי - אֶקְרָא יוֹמָם, וְלֹא תַעֲנֶה; וְלַיְלָה, וְלֹא-דֻמִיָּה לִי | ὁ θεός μου, κεκράξομαι ἡμέρας, καὶ οὐκ εἰσακούσῃ, καὶ νυκτός, καὶ οὐκ εἰς ἄνοιαν ἐμοί. | Deus meus, clamabo per diem, et non exaudies; et nocte, et non ad insipientiam mihi. | Боже мій, кличу я вдень, — не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю. |
| 4 | וְאַתָּה קָדוֹשׁ-- יוֹשֵׁב, תְּהִלּוֹת יִשְׂרָאֵל | σὺ δὲ ἐν ἁγίοις κατοικεῖς, ὁ ἔπαινος Ισραηλ. | Tu autem in sancto habitas, laus Israël. | Таж ти — святий, возсідаєш на хвалах Ізраїлевих! |
| 5 | בְּךָ, בָּטְחוּ אֲבֹתֵינוּ; בָּטְחוּ, וַתְּפַלְּטֵמוֹ | ἐπὶ σοὶ ἤλπισαν οἱ πατέρες ἡμῶν, ἤλπισαν, καὶ ἐρρύσω αὐτούς· | In te speraverunt patres nostri; speraverunt, et liberasti eos. | На тебе покладались батьки наші: звірялись, і ти врятував їх. |
| 6 | אֵלֶיךָ זָעֲקוּ וְנִמְלָטוּ; בְּךָ בָטְחוּ וְלֹא-בוֹשׁוּ | πρὸς σὲ ἐκέκραξαν καὶ ἐσώθησαν, ἐπὶ σοὶ ἤλπισαν καὶ οὐ κατῃσχύνθησαν. | Ad te clamaverunt, et salvi facti sunt; in te speraverunt, et non sunt confusi. | Взивали тебе й спасались, на тебе покладались і ганьби не зазнавали. |
| 7 | וְאָנֹכִי תוֹלַעַת וְלֹא-אִישׁ; חֶרְפַּת אָדָם, וּבְזוּי עָם | ἐγὼ δέ εἰμι σκώληξ καὶ οὐκ ἄνθρωπος, ὄνειδος ἀνθρώπου καὶ ἐξουδένημα λαοῦ. | Ego autem sum vermis, et non homo; opprobrium hominum, et abjectio plebis. | А я — черв'як, не людина; сміховище людей, презирство народу. |
| 8 | כָּל-רֹאַי, יַלְעִגוּ לִי; יַפְטִירוּ בְשָׂפָה, יָנִיעוּ רֹאשׁ | πάντες οἱ θεωροῦντές με ἐξεμυκτήρισάν με, ἐλάλησαν ἐν χείλεσιν, ἐκίνησαν κεφαλήν | Omnes videntes me deriserunt me; locuti sunt labiis, et moverunt caput. | Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою: |
| 9 | גֹּל אֶל-יְהוָה יְפַלְּטֵהוּ; יַצִּילֵהוּ, כִּי חָפֵץ בּוֹ | ῎Ηλπισεν ἐπὶ κύριον, ῥυσάσθω αὐτόν· σωσάτω αὐτόν, ὅτι θέλει αὐτόν. | Speravit in Domino, eripiat eum: salvum faciat eum, quoniam vult eum. | «Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!» |
| 10 | כִּי-אַתָּה גֹחִי מִבָּטֶן; מַבְטִיחִי, עַל-שְׁדֵי אִמִּי | ὅτι σὺ εἶ ὁ ἐκσπάσας με ἐκ γαστρός, ἡ ἐλπίς μου ἀπὸ μαστῶν τῆς μητρός μου· | Quoniam tu es qui extraxisti me de ventre, spes mea ab uberibus matris meæ. | Ти мене вивів з материнського лона, ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. |
| 11 | עָלֶיךָ, הָשְׁלַכְתִּי מֵרָחֶם; מִבֶּטֶן אִמִּי, אֵלִי אָתָּה | ἐπὶ σὲ ἐπερρίφην ἐκ μήτρας, ἐκ κοιλίας μητρός μου θεός μου εἶ σύ. | In te projectus sum ex utero; de ventre matris meæ Deus meus es tu: | На тебе я був зданий від утроби, від материнського лона ти єси Бог мій. |
| 12 | אַל-תִּרְחַק מִמֶּנִּי, כִּי-צָרָה קְרוֹבָה: כִּי-אֵין עוֹזֵר | μὴ ἀποστῇς ἀπ᾽ ἐμοῦ, ὅτι θλῖψις ἐγγύς, ὅτι οὐκ ἔστιν ὁ βοηθῶν. | ne discesseris a me, quoniam tribulatio proxima est, quoniam non est qui adjuvet. | Не віддаляйсь від мене, бо нещастя близько, бо допомогти нікому. |
| 13 | סְבָבוּנִי, פָּרִים רַבִּים; אַבִּירֵי בָשָׁן כִּתְּרוּנִי | περιεκύκλωσάν με μόσχοι πολλοί, ταῦροι πίονες περιέσχον με· | Circumdederunt me vituli multi; tauri pingues obsederunt me. | Биків багато мене оточило, башанські сильні навколо мене стали. |
| 14 | פָּצוּ עָלַי פִּיהֶם; אַרְיֵה, טֹרֵף וְשֹׁאֵג | ἤνοιξαν ἐπ᾽ ἐμὲ τὸ στόμα αὐτῶν ὡς λέων ὁ ἁρπάζων καὶ ὠρυόμενος. | Aperuerunt super me os suum, sicut leo rapiens et rugiens. | Роззявили на мене свою пащу, неначе лев, що роздирає і рикає. |
| 15 | כַּמַּיִם נִשְׁפַּכְתִּי-- וְהִתְפָּרְדוּ, כָּל-עַצְמוֹתָי: הָיָה לִבִּי, כַּדּוֹנָג; נָמֵס, בְּתוֹךְ מֵעָי | ὡσεὶ ὕδωρ ἐξεχύθην, καὶ διεσκορπίσθη πάντα τὰ ὀστᾶ μου, ἐγενήθη ἡ καρδία μου ὡσεὶ κηρὸς τηκόμενος ἐν μέσῳ τῆς κοιλίας μου· | Sicut aqua effusus sum, et dispersa sunt omnia ossa mea: factum est cor meum tamquam cera liquescens in medio ventris mei. | Я став, немов вода розлита, всі кості мої повиходили з суглобів. Неначе віск, зробилось моє серце, розтануло в мене в нутрі. |
| 16 | יָבֵשׁ כַּחֶרֶשׂ, כֹּחִי, וּלְשׁוֹנִי, מֻדְבָּק מַלְקוֹחָי; וְלַעֲפַר-מָוֶת תִּשְׁפְּתֵנִי | ἐξηράνθη ὡς ὄστρακον ἡ ἰσχύς μου, καὶ ἡ γλῶσσά μου κεκόλληται τῷ λάρυγγί μου, καὶ εἰς χοῦν θανάτου κατήγαγές με. | Aruit tamquam testa virtus mea, et lingua mea adhæsit faucibus meis: et in pulverem mortis deduxisti me. | Мов черепок, висохла моя сила, язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти. |
| 17 | כִּי סְבָבוּנִי, כְּלָבִים: עֲדַת מְרֵעִים, הִקִּיפוּנִי; כָּאֲרִי, יָדַי וְרַגְלָי | ὅτι ἐκύκλωσάν με κύνες πολλοί, συναγωγὴ πονηρευομένων περιέσχον με, ὤρυξαν χεῖράς μου καὶ πόδας. | uoniam circumdederunt me canes multi; concilium malignantium obsedit me. Foderunt manus meas et pedes meos; | Бо пси мене обсіли, і лиходіїв зграя мене оточила. Пробили мені руки й ноги, |
| 18 | אֲסַפֵּר כָּל-עַצְמוֹתָי; הֵמָּה יַבִּיטוּ, יִרְאוּ-בִי | ἐξηρίθμησα πάντα τὰ ὀστᾶ μου, αὐτοὶ δὲ κατενόησαν καὶ ἐπεῖδόν με. | dinumeraverunt omnia ossa mea. Ipsi vero consideraverunt et inspexerunt me. | всі мої кості я міг би полічити. Дивляться на мене і з радістю позирають. |
| 19 | יְחַלְּקוּ בְגָדַי לָהֶם; וְעַל-לְבוּשִׁי, יַפִּילוּ גוֹרָל | διεμερίσαντο τὰ ἱμάτιά μου ἑαυτοῖς καὶ ἐπὶ τὸν ἱματισμόν μου ἔβαλον κλῆρον. | Diviserunt sibi vestimenta mea, et super vestem meam miserunt sortem. | Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають. |
| 20 | וְאַתָּה יְהוָה, אַל-תִּרְחָק; אֱיָלוּתִי, לְעֶזְרָתִי חוּשָׁה | σὺ δέ, κύριε, μὴ μακρύνῃς τὴν βοήθειάν μου, εἰς τὴν ἀντίλημψίν μου πρόσχες. | Tu autem, Domine, ne elongaveris auxilium tuum a me; ad defensionem meam conspice. | Та ти, о Господи, не віддаляйсь; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу. |
| 21 | הַצִּילָה מֵחֶרֶב נַפְשִׁי; מִיַּד-כֶּלֶב, יְחִידָתִי | ῥῦσαι ἀπὸ ῥομφαίας τὴν ψυχήν μου καὶ ἐκ χειρὸς κυνὸς τὴν μονογενῆ μου· | Erue a framea, Deus, animam meam, et de manu canis unicam meam. | Вирятуй від меча мою душу — із собачих лап мою єдину. |
| 22 | הוֹשִׁיעֵנִי, מִפִּי אַרְיֵה; וּמִקַּרְנֵי רֵמִים עֲנִיתָנִי | σῶσόν με ἐκ στόματος λέοντος καὶ ἀπὸ κεράτων μονοκερώτων τὴν ταπείνωσίν μου. | Salva me ex ore leonis, et a cornibus unicornium humilitatem meam. | Спаси мене із левиної пащі — від рогів буйволових мою убогу. |
| 23 | אֲסַפְּרָה שִׁמְךָ לְאֶחָי; בְּתוֹךְ קָהָל אֲהַלְלֶךָּ | διηγήσομαι τὸ ὄνομά σου τοῖς ἀδελφοῖς μου, ἐν μέσῳ ἐκκλησίας ὑμνήσω σε | Narrabo nomen tuum fratribus meis; in medio ecclesiæ laudabo te. | Я сповіщу моїм братам про твоє ім'я, хвалитиму тебе серед громади: |
| 24 | יִרְאֵי יְהוָה, הַלְלוּהוּ-- כָּל-זֶרַע יַעֲקֹב כַּבְּדוּהוּ; וְגוּרוּ מִמֶּנּוּ, כָּל-זֶרַע יִשְׂרָאֵל | Οἱ φοβούμενοι κύριον, αἰνέσατε αὐτόν, ἅπαν τὸ σπέρμα Ιακωβ, δοξάσατε αὐτόν, φοβηθήτωσαν αὐτὸν ἅπαν τὸ σπέρμα Ισραηλ, | Qui timetis Dominum, laudate eum; universum semen Jacob, glorificate eum. | «О ви, що боїтеся Господа, його хваліте, нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля! |
| 25 | כִּי לֹא-בָזָה וְלֹא שִׁקַּץ, עֱנוּת עָנִי-- וְלֹא-הִסְתִּיר פָּנָיו מִמֶּנּוּ; וּבְשַׁוְּעוֹ אֵלָיו שָׁמֵעַ | ὅτι οὐκ ἐξουδένωσεν οὐδὲ προσώχθισεν τῇ δεήσει τοῦ πτωχοῦ οὐδὲ ἀπέστρεψεν τὸ πρόσωπον αὐτοῦ ἀπ᾽ ἐμοῦ καὶ ἐν τῷ κεκραγέναι με πρὸς αὐτὸν εἰσήκουσέν μου. | Timeat eum omne semen Israël, quoniam non sprevit, neque despexit deprecationem pauperis, nec avertit faciem suam a me: et cum clamarem ad eum, exaudivit me. | Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього, — слухав». |
| 26 | מֵאִתְּךָ, תְּהִלָּתִי: בְּקָהָל רָב - נְדָרַי אֲשַׁלֵּם, נֶגֶד יְרֵאָיו | παρὰ σοῦ ὁ ἔπαινός μου ἐν ἐκκλησίᾳ μεγάλῃ, τὰς εὐχάς μου ἀποδώσω ἐνώπιον τῶν φοβουμένων αὐτόν. | Apud te laus mea in ecclesia magna; vota mea reddam in conspectu timentium eum. | Від тебе йде моя хвала в великім зборі, обітниці мої виконаю перед тими, що його бояться. |
| 27 | יֹאכְלוּ עֲנָוִים, וְיִשְׂבָּעוּ-- יְהַלְלוּ יְהוָה, דֹּרְשָׁיו; יְחִי לְבַבְכֶם לָעַד | φάγονται πένητες καὶ ἐμπλησθήσονται, καὶ αἰνέσουσιν κύριον οἱ ἐκζητοῦντες αὐτόν· ζήσονται αἱ καρδίαι αὐτῶν εἰς αἰῶνα αἰῶνος. | Edent pauperes, et saturabuntur, et laudabunt Dominum qui requirunt eum: vivent corda eorum in sæculum sæculi. | Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі, хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки! |
| 28 | יִזְכְּרוּ, וְיָשֻׁבוּ אֶל-יְהוָה-- כָּל-אַפְסֵי-אָרֶץ; וְיִשְׁתַּחֲווּ לְפָנֶיךָ, כָּל-מִשְׁפְּחוֹת גּוֹיִם | μνησθήσονται καὶ ἐπιστραφήσονται πρὸς κύριον πάντα τὰ πέρατα τῆς γῆς καὶ προσκυνήσουσιν ἐνώπιόν σου πᾶσαι αἱ πατριαὶ τῶν ἐθνῶν, | Reminiscentur et convertentur ad Dominum universi fines terræ; et adorabunt in conspectu ejus universæ familiæ gentium: | Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа. І впадуть ниць перед тобою усі сім'ї народів; |
| 29 | כִּי לַיהוָה, הַמְּלוּכָה; וּמֹשֵׁל, בַּגּוֹיִם | ὅτι τοῦ κυρίου ἡ βασιλεία, καὶ αὐτὸς δεσπόζει τῶν ἐθνῶν. | quoniam Domini est regnum, et ipse dominabitur gentium. | Господнє бо є царство, він над народами панує. |
| 30 | אָכְלוּ וַיִּשְׁתַּחֲווּ, כָּל-דִּשְׁנֵי-אֶרֶץ-- לְפָנָיו יִכְרְעוּ, כָּל-יוֹרְדֵי עָפָר; וְנַפְשׁוֹ, לֹא חִיָּה | ἔφαγον καὶ προσεκύνησαν πάντες οἱ πίονες τῆς γῆς, ἐνώπιον αὐτοῦ προπεσοῦνται πάντες οἱ καταβαίνοντες εἰς τὴν γῆν. καὶ ἡ ψυχή μου αὐτῷ ζῇ, | Manducaverunt et adoraverunt omnes pingues terræ; in conspectu ejus cadent omnes qui descendunt in terram. | Йому одному поклоняться всі тії, що в землі спочивають; перед ним упадуть ниць усі тії, що сходять у могилу. І душа моя для нього житиме; |
| 31 | זֶרַע יַעַבְדֶנּוּ; יְסֻפַּר לַאדֹנָי לַדּוֹר | καὶ τὸ σπέρμα μου δουλεύσει αὐτῷ· ἀναγγελήσεται τῷ κυρίῳ γενεὰ ἡ ἐρχομένη, | Et anima mea illi vivet; et semen meum serviet ipsi. | моє потомство буде йому служити, і розповість про Господа прийдешньому родові; |
| 32 | יָבֹאוּ, וְיַגִּידוּ צִדְקָתוֹ: לְעַם נוֹלָד, כִּי עָשָׂה | καὶ ἀναγγελοῦσιν τὴν δικαιοσύνην αὐτοῦ λαῷ τῷ τεχθησομένῳ, ὅτι ἐποίησεν ὁ κύριος. | Annuntiabitur Domino generatio ventura; et annuntiabunt cæli justitiam ejus populo qui nascetur, quem fecit Dominus.] | прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись: «Таке вчинив Господь!». |
Використання
Юдаїзм
Псалом 21 традиційно читається на Піст Естер.[9]
Цей псалом читається різними групами під час служб у синагозі на Пурим. Сефарди та Мізрахі промовляюють псалом 21 на початку вечірньої служби у ніч на Пурим. Сефарди та Мізрахі, а також Ашкеназі, які слідують молитовному канону Гаона з Вільнюса, читають псалом 21 як пісню дня під час ранкової служби на свято Пурим.[10][11]
Вірш 4 є частиною вступного «Ува леціон».[11][12]
Вірш 12 читається під час Селіхоту.[11]
Вірш 26 зустрічається у повторенні Аміди в ранковій службі Рош га-Шана.[13]
Вірш 29 — це частина Пісні моря, яка читається під час свята Песукеї дезімра на ранковій молитві. Цей вірш також читається під час Мусафа на Рош га-Шана.[11]
Новий Завіт
У Новому Заповіті є багато алюзій на двадцять перший псалом, в основному під час розп'яття Ісуса.
У Ватиканському кодексі 21 псалом процитований у Євангелії від Матвія (Мт. 27:46) та у Євангелії від Марка (Мр. 15:34), проте він транслітерований інакше, ніж сучасний грецький текст.
Вірш 2 «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?» процитований у Євангелії від Марка (Мр. 15:34) та у Євангелії від Матвія (Мт. 27:46).[14]
Вірш 7 «Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою» процитовано в Євангелії від Марка (Мр. 15:29) та в Євангелії від Матвія (Мт. 27:39).
Вірш 9 «Поклавсь на Господа, нехай його ратує; нехай його спасає, коли він його любить!» процитовано в Євангелії від Матвія (Мт. 27:43).
Вірш 19 «Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають» процитовано в Євангелії від Марка (Мр. 15:24); Євангелії від Матвія (Мт. 27:35); Євангелії від Луки (Лк. 23:34) і в Євангелії від Івана (Лк. 19:24).
Вірші 23 «Я сповіщу моїм братам про твоє ім'я, хвалитиму тебе серед громади» процитовано в Посланні до Євреїв (Євр. 2:12).
Християнство
Християни стверджують, що «Пробили мені руки і ноги» (Пс. 21:17), і «всі кості я міг би полічити» (Пс. 22:18) — пророцтва, що вказують на спосіб розп'яття Ісуса: що його буде прибито до хреста (Ів. 20:25), і згідно з левітською вимогою жертви, щоб жодна його кістка не була зламана (Чис. 9:11–13). (Християни вважають Ісуса жертвою спасіння).
Католицька церква
За римським обрядом, до запровадження меси Павла VI, цей псалом співали під час очищення вівтаря у Великий четвер, щоб позначити зняття одягу Христа перед розп'яттям. Псалому передував антифон «Diviserunt sibi vestimenta mea: et super vestem meam miserunt sortem» (Вони розділили між собою мій одяг і кинули партії за мій одяг). Спів цього псалому був скасований у новій редакції Меси 1970 року. Він досі входить до багатьох частин Англіканського співтовариства.
Починаючи з Середньовіччя, цей псалом традиційно виконували під час недільного нічного чування,[15][16] згідно з Статуту Бенедикта встановлено в 530 році.[17]
На Літургії годин псалом читають по п'ятницях на першій годині. Пізніше він був переведений на години в середині дня в п'ятницю третього тижня.[18]
Історико-критичний аналіз
У екзегетиці вважається, що 21 псалом не має єдиного походження. Мається на увазі, що він спочатку складався із змісту віршів 1–22/23, а вірші 23/24–32 були доповнені пізніше.[19] Подальший аналіз також визнає, що вірші 4–6 є частиною наступного доповнення та вказує на третій рівень редакційного розвитку у віршах 28–32.[20] Точне розмежування двох основних частин псалому також суперечливе, оскільки вірш 23 іноді зараховується як частина первісного псалому, але іноді як частина пізнішого доповнення.
Вважається, що оригінальний псалом (вірші 2–22/23) походить з періоду до вавилонського полону, тобто до вавилонського руйнування Єрусалиму в 587 році до н.е. Друга частина, завдяки значному порятунку Ізраїлю, ймовірно, була додана лише в період після полону. Припускається, що найновіша частина псалому (вірші 28–32), зважаючи на її загальну перспективу, походить із елліністичного періоду, ймовірно, з кінця IV століття.[20]
