Туховський Володимир Дмитрович

Після призову в армію потрапив у московську спортивну роту^[1]. Команда представляла гарнізон у чемпіонаті Москви. Там його помітили представники столичного «Динамо» й запросили тренуватися разом з командою. Володимир займався разом з Левом Яшиним й Анатолієм Кожем'якіним. У підсумку він повернувся в рідний Хотин, де виступав за команду району в чемпіонаті Чернівецької області. Пізніше його запросили в чернівецьку «Буковину» з другої ліги СРСР. У команді він став гравцем основного складу, а через рік — капітаном. Під час виступу за «Буковину» на нього величезний вплив мав другий тренер команди Михайло Мельник^[1].

У 1974 році перейшов у сімферопольську «Таврію», яка вийшла в Першу лігу. За словами самого Туховського він також міг перейти в донецький «Шахтар», дніпропетровський «Дніпро» і львівські «Карпати». Його переходом займався адміністратор кримчан Володимир Стахеєв^[1]. Перейшовши в «Таврію» він вступив до Кримського державного педагогічного інституту ім. М. В. Фрунзе^[1][2]. Взявши участь у двох матчах турніру дублерів, головний тренер «Таврії» Сергій Шапошников вирішив залишити Володимира в складі команди^[1].

У 1974 році «Таврія» обіграла у фіналі Кубка Української РСР житомирський «Автомобіліст» (4:1). Сезон 1977 року завершився для його команди бронзовими нагородами Першої ліги. У 1978 році головний тренер Сергій Шапошников покинув команду, а начальник команди Анатолій Заяєв і тренер Вадим Іванов перестали ставити Володимира в основний склад. Потім він написав заяву про звільнення з команди^[3].

У 1979 році був гравцем харківського «Металіста» з Першої ліги, де став футболістом основи. Потім, протягом двох років грав у Польщі за радянську групу військ. Завдяки начальнику команди Анатолію Глухоєдову в 1982 році повернувся до Сімферополя, де провів ще три сезони^[1].

Туховський є рекордсменом «Таврії» за кількістю матчів у Першій лізі СРСР — понад двісті поєдинків^[4]. У 2010 році сайт Football.ua включив його до списку 50 найкращих гравців «Таврії», де він зайняв 25 місце^[5], а в 2013 році журналіст Гаррінальд Немировський включив його до символічної збірної «Таврії» другого десятиліття існування клубу^[6].

По закінченню кар'єри футболіста розпочав працювати в дитячо-юнацькій футбольній школі і паралельно почав займатися суддівством. Спочатку обслуговував ігри чемпіонату Сімферополя й Криму. Потім були чемпіонат України серед колективів фізкультури, Друга, Перша ліга і Вища ліга СРСР. Разом з арбітром Георгієм Ільяковим був єдиним арбітром всесоюзної категорією з Криму^[1]. Обслуговував матчі Другої, Першої та Вищої ліги України, будучи арбітром національної категорії^[7]. Обслуговував матч за третє місце в чемпіонаті України 1992 року, між дніпропетровським «Дніпром» і донецьким «Шахтарем»^[8].

Матч 1 листопада 1992 року, «Верес» — «Волинь», завершилася трьома червоними картками гравцям з боку Туховського. У матчі чемпіонату України 19 вересня 1996 року, коли запорізьке «Торпедо» приймало київське «Динамо», Туховський вперше в історії Вищої ліги України замінив суддю. Тоді він змінив Ігора Хібліна^[9]. Також працював боковим суддею. Завершив кар'єру арбітра в 48 років^[1].

Працюючи дитячим тренером, разом з Леонідом Черновим виховував футболістів 1976 року народження, серед його вихованців були Сергій Величко, Сергій Ветренніков, Юрій Донюшкін, Олексій Осіпов, Олексій Храмцов, Володимир Мартинов. Туховський тоді був завучем дитячої спортивної школи^[3]. Влітку 1999 року увійшов до тренерського штабу «Таврії» під керівництвом Анатолія Коробочки. Пропрацював там протягом півроку^[1].

Також займався інспекцією матчів чемпіонатів України, був віце-президентом федерації міні-футболу Криму. Допомагав у становленні кримських суддів, серед яких Юрія Вакса й Анатолія Жабченка^[1]. Був віце-президентом Асоціації футбольний арбітрів України^[10]. У 2006 році увійшов до головної суддівської колегії чемпіонату Криму^[11]. У грудні 2013 року стало засновником громадської організації «Кримська республіканська федерація футзалу»^[12]. Також входив до комітету розвитку футболу в регіонах Криму^[13]. Після захоплення Криму росіянами пішов на співпрацю з окупантами й іншими кримськими колаборантами. Був кандидатом на посаду голови Республіканської Федерації футболу Криму в березні 2016 року^[14]. Голова Комітету арбітрів Криму^[15].

З 1998 року займається приватним підприємництвом, був перевізником^[1][2].

• Перша ліга СРСР
  • Бронзовий призер (1): 1977

• Кубок УРСР
  • Володар (1): 1974

Туховський грав на позиції захисника. Під час виступів у «Буковині» він був центральним захисником, а в «Таврії» — заднім захисником^[1]. Міг зіграти на позиціях «ліберо» і «стоппер», а також на краю оборонної лінії^[16]. За свою непоступливість під час боротьби отримав прізвисько «Піночет»^[6]. Журналіст Гаррінальд Немирівський відзначав «жорсткість» Туховського в грі, вдалі дії в єдиноборствах, високу швидкість і гру головою^[16]. Партнер по команді Анатолій Коробочка згадував, що в одному з матчів з «Кайратом» Туховський зробив підкат проти нападника Анатолія Іонкіна, після чого той просив головного тренера Всеволода Боброва не випускати його на поле^[17].

Дружина — Ганна, дві дочки — Катерина й Оксана^[1]. Віросповідання — православ'я^[2].

Джерела:

• Статистика — Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)

• Візитна картка функціонера на офіційному сайті УПЛ
• Профіль гравця на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
• Профіль гравця на сайті «Історія Таврії»
• Профіль тренера на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
• Профіль арбітра на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
• Профіль на сайті footbook.ru