Повстання Ілінден – Преображення, або просто Ілінденське повстання[1][2] серпня - жовтня 1903 р. (болг.Илинденско-Преображенско въстание, Ілінденсько-Преображенське округ; мак.Илинденско востание, Ілінденське востання; грец.Εξέγερση του Ίλιντεν, Eksegersi tou Ilinden), був організованим заколотом проти Османської імперії, який був підготовлений і здійснений Внутрішньою македоно-адріанопольською революційною організацією[3][4] за підтримки Верховного македоно-адріанопольського комітету.[5] Назва повстання відноситься до Іліндену, що називається Ілліним днем, і до Преображення. Повстання тривало з початку серпня до кінця жовтня і охопило величезну територію від східного узбережжя Чорного моря до берегів Охридського озера.
Карта Балкан, на якій зображено місця для повстань Ілінден, Преображення та Крастовден, а також повстанські акції в Родопах, Македонії та Фракії відповідно.
Повстання відбулося в таких регіонах Османської імперії, як Фракія, Адріанополь та Македонія. Більшість сил революціонерів складалися з болгарських селян[6][7], хоча вони також отримували підтримку місцевого ароманського населення.[8]
За кілька місяців повстання було розгромлене набагато більшою та краще оснащеною османською армією.[7] Близько 30 000 болгар втекли до Болгарія після провалу повстання.[9]
28 липня розсилають повідомлення про повстання, таємниця зберігалась до останнього моменту
Повстання розпочалося вночі 2 серпня і охопило регіон навколо міста Монастир (сучасна Бітола), на південному заході сучасної Північної Македонії, та деяких регіонів півночі Греції.
Вночі 2 серпня та рано вранці 3 серпня, місто Крушево було захоплено 800 повстанцями.
Після 3 днів боротьби і облоги повстанцями було захоплено місто Смілево.
Місто Клісура, поблизу сучасної Касторії в Греції, було захоплено повстанцями 5 серпня.
4 та 5 серпня османські війська здійснили невдалу спробу повернути Крушево.
4 серпня під керівництвом Николи Карева в Крушево була створена місцева адміністрація (Крушевська Республіка).
12 серпня османські війська захопили і спалили Крушево, яке знаходилось в руках повстанців лише 10 днів.
14 серпня біля міста Ушкуб (Üsküp) (сучасне Скоп'є) повстанці атакували військовий потяг.
В м. Разлог, що набагато східніше на території сучасної Болгарії, населення також приєдналося до повстання.
Етнічна мапа Балкан того часу27 серпня Клісура була нарешті повернута османськими військами.
Також в повстанні взяли участь й інші регіони, влучаючи Охрид, Флоріну та Кічево. В Тессалоніках операції були дуже обмежені, відбувались без залучення місцевого населення через неузгодженість між різними фракціями ВМРО. Також не було повстання в Прилепі, території, що знаходиться відразу на схід від Монастиру.
Повстанці на чолі з Апостолом Войводою здобули перемогу над османськими загонами біля села Рамна.
Повстанські війська в регіоні Серрес, на чолі з Яне Санданським, змогли перемогти велику частину турецьких сил. Дії розпочалися в день православного болгарського свята Кръстовден 27 вересня, та відбувалися на схід від Монастиру і на захід від Тракії, але в ньому не взяло участь місцеве населення в тій кількості, як це було в інших регіонах.
В жовтні об'єднаний загін Апостола Войводи та Іванчо Карасуліяти з 130 бійцями ще мав декілька збройних сутичок з османським загоном чисельністю в 1 300 вояків, але повстання вже було подавлене.
Причини поразки повстання
Повстання не було добре підготовлене та не охопило всі революційні регіони.
Більшість повстанців були селяни, але у повстанні не брали участь мешканці міст.
Керівництво повстання не використало того успіху, який мала на початку, та проводило пасивну тактику вичікування.
Повстанці не мали, або ж мали зовсім невеликий військовий досвід та були погано озброєні на відміну від великих османських сил, що мали в своєму розпорядженні сучасне озброєння.
Наслідки повстання
Поразка повстання призвела до:
ослаблення ВМРО та її можливості утворення автономного македонського війська, яке могло б пізніше допомогти в створенні македонської держави;
ослаблення повстанського руху і зростання значення комітетів (так званої «верховісті»), через що посилився болгарський вплив у Македонії;
поділу території стародавньої Македонії між Сербією, Болгарією та Грецію в 1912 р.
