Аншан

До 1973, коли Аншан був ідентифікований з городищем Таллі-Мальян^[2], історики шукали його в центральній частині Загросу^[3].

Вперше місто згадувалось у ранньошумерському епосі Енмеркар і володар Аратти як таке, що розташовувалось «на шляху» з Урука до легендарної країни Аратта, та, ймовірно, було створене одночасно з виникненням шумерської писемності. З Аншана походили кілька еламських династій.

Маніштусу повідомляв, що підкорив Аншан, однак за його наступників, коли Аккадська імперія ослабла, намісник Суз, Кутік-Іншушинак, нащадок Аванської династії, проголосив незалежність від Аккаду й захопив Аншан.

У подальшому Гудеа з Лагашу у своєму написі стверджував, що підкорив Аншан. Правителі Третьої династії Уру, Шульгі та Шу-Шуен, призначали до Аншана власних намісників. Тим не менше, їхній нащадок, Іббі-Сін, імовірно, упродовж свого царювання безуспішно намагався відновити контроль над Аншаном, що завершилось тим, що еламці в 2004 до н. е. розграбували Ур, захопили статуї Нанни й самого Іббі-Сіна та перевезли їх до Аншана^[4].

У старовавилонському періоді цар Гунгунум з Ларси датував 5-й рік свого правління часами після руйнування Аншана.

Починаючи від XV століття до н. е. еламські правителі в Сузах почали використовувати титул «цар Аншана і Суз» (в аккадських текстах такі топоніми вживаються у зворотному порядку: «цар Суз і Аншана»)^[5], та, ймовірно, Сузи й Аншан відігравали рівно важливу роль упродовж значної частини середньоеламського періоду. Останнім царем, який користувався таким титулом, був Шутрук-Наххунте II (бл. 717—699 до н. е.)^[6].

У VII столітті до н. е. Аншан потрапив під владу Ахеменідів, коли його захопив Теісп, який узяв собі титул «Цар міста Аншан». Упродовж наступного століття, коли Елам занепадав, Аншан був малозначимим царством, поки Ахеменіди у VI столітті до н. е. не здійснили серію завоювань, починаючи з Аншана, у результаті чого було створено ядро Перської імперії. Найважливішим з завойовників, хто вийшов з Аншана, був Кир Великий.

Археологічна пам'ятка Аншан займає площу близько 200 гектарів. Основну його частину займає низький (висотою близько 4-6 м), із плоскою вершиною пагорб-телль площею близько 130 гектарів. З трьох його сторін виявлено руїни стародавньої міської стіни довжиною 5 кілометрів, що датується пізнім періодом Банеш та періодом Кафтарі. Серед знахідок у Таллі-Мальяні — таблички протоеламським письмом та середньоеламським клинописом, печатки та кераміка, що дозволили датувати хронологію регіону. Найважливішою знахідкою можна вважати цеглину часів царя Хателутус-Інсусінака, який дозволив остаточно встановити, що знайдене місто було саме Аншаном.

Перші розкопки там провів Ферідун Таваллолі з Археологічної служби Ірану в 1961. Результати його розкопок так і не були оприлюднені, хоча деякі артефакти зберігаються у Персепольському музеї.

У 1971 систематичні розкопки почала група під керівництвом Вільяма Самнера з Пенсильванського університету та Університету штату Огайо після попереднього обстеження місцевості в 1968^{[7][8][9][10]}.

Розкопки тривали упродовж кількох сезонів до 1978 року, коли відбулась Іранська революція. Вже 1999 року розкопки у Таллі-Мальяні проводив Кам'яр Абді^[11].