Вирій

Слово «вирій» — неясного походження. Вперше його зафіксовано у формі родового відмінка в «Повчанні» Володимира Мономаха: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть».^[4] Існує гіпотеза, що словом «ирій» слов'яни спочатку називали небо, пересування повітряних мас. Тому «ирій» споріднене з «рій», «роїтися», «ринути».^[5] Сучасні дослідники пропонують дві вихідні форми цього слова в давньоруській мові: «ирии» та «ирьи».^[6] Також вирій, як країна, мав назву «тепли́чина»^[7] за теплу погоду, що панує там.^[8]

Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо^[9], або ж там літо, коли на інших землях зима й навпаки^[8]. У вирій відлітають на зиму всі птахи, а навесні повертаються до своїх гнізд. Найраніше туди відлітає зозуля, що володіє ключами від вирію, і найпізніше з нього повертається. Часом птахи повертаються завчасно і мусять відпокутувати свій поспіх. Зокрема це відбито в народній пісні, де сокіл жаліється, що повернувся, коли на землі ще лежить сніг. Також у вирії зимують оводи, а комарів вітри восени відносять туди, а весною приносять назад^[9]. Там існують теплі криниці з цілющою водою, багато водойм і ярів, тому у вирії ростуть надзвичайно великі рослини^[8].

Вирій вважався місцем перебування бога Сонця — Хорса. У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю. У вирії перебувають душі предків і душі ще ненароджених людей^[9].

Окрім пташиного, іноді виділявся й гадючий вирій, що міститься під землею^[10]. Часом він, однак, описувався розміщеним на небі чи в абстрактному версі — змії заповзали до нього по деревах^[11].

На думку польського історика Анджея Кемпінського, спочатку ранні слов'яни вірили лише в один Вирій, пов'язаний з божеством, відомим як Род — він, очевидно, розташовувався далеко за морем, в кінці Чумацького Шляху. Згідно з фольклорними переказами, ворота Вирію охороняв Велес, який іноді приймав звірину подобу рарога, тримаючи в пазурах ключі від потойбічних світів. Його часто уявляли як сад за залізними воротами, що не пускали туди живих, розташований у кроні космічного древа. А на гілках, за переказами, гніздилися птахи, яких зазвичай ототожнювали з людськими душами^[12].

• Елісій
• Острови блаженних

• Гнатюк В. Нарис української міфології. — Львів : Ін-т народознавства НАН України, 2000. — 263 с.
• Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко.— K., 1990. — 261 с.
• Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — К. : Довіра, 1992. — 414 с.
• Вирій // Українська Релігієзнавча Енциклопедія.
• Вирій [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 158. — 1000 екз.

Це незавершена стаття зі слов'янської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про українську культуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.