Водозбірний басейн

Басейн кожної річки (аналогічно — озера, моря) складається з поверхневого та підземного водозборів.

Поверхневий водозбір — це ділянка суходолу, з якої надходять води в дану річкову систему або певну річку. Підземний водозбір утворюють товщі пухких відкладів, з яких вода надходить до річкової мережі. Зазвичай поверхневий і підземний водозбори не збігаються.

Оскільки визначити межі підземного водозбору практично неможливо, величина річкового басейну визначається поверхневим водозбором. Помилки внаслідок умовного ототожнення розмірів річкового басейну і поверхневого водозбору можуть бути суттєвими тільки для малих річок, а також для більших річок, коли геологічні умови забезпечують добрий міжбасейновий водообмін (наприклад, за умови розвитку карсту).

Межу між суміжними басейнами річок називають вододілом.

До основних характеристик басейну річки, крім його площі, належить довжина, пересічна на найбільша ширина, похил, пересічна висота та коефіцієнт асиметрії басейну.

Розрізняють стічні та безстічні басейни. Безстічними називаються області внутрішньоматерикового стоку, позбавленого зв'язку через річкові басейни з океаном. Такі басейни можуть значно різнитися за формою і розмірами залежно від географічного розташування, рельєфу і геологічної будови місцевості. Безстічний басейн, для прикладу, має Волга, яка впадає в Каспійське море, яке насправді є озером. Стічні басейни утворюють, зокрема, Дніпро, Амазонка.

Притоки мають свої невеликі басейни, які в сумі становлять площу басейну головної річки.

Нижче подано площі басейнів^[3] найбільших річок України (у межах держави) — в тис. км²:

• Дніпро — 286,
• Дністер — 72,1,
• Дунай — 64,
• Південний Буг — 63,7,
• Сіверський Донець — 54,9,
• Західний Буг — 10,1.
• Див. також Гідрографічне районування України^[4]

Басейни морів

Територія водозбірного басейну Чорного та Азовського морів у кілька разів перевищує площу поверхні самих морів. Ця територія розподілена сімнадцятьма державами (серед яких і Україна). Уряди цих країн на політичному рівні є партнерами України у природоохоронному співробітництві. Передусім це прибережні країни — Російська Федерація, Грузія, Туреччина, Болгарія, Румунія^[5].

• Чеботарёв А. И. Бассейн речной // Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание.
• Басейн у географії // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — Т. 1 : А — Борона. — 542, [2] с., [38] арк. іл. : іл., табл., портр., карти с. — С. 365.
• Соколов Ю. М. Басейн ріки (озера) // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 72.
• Соколов Ю. М., Фомін С. К. Басейн // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0. — С. 292—293
• Маккавеев Н. И. Русло реки и эрозия в её бассейне. — Москва: Издательство АН СССР, 1955. — 346 с.
• Річковий басейн // Твердохлєбов І. Т., Таракчеєв М. Р. Словник-довідник учителя географії. — К., 1981. — С. 107.
• Загальна гідрологія /За ред. В. К. Хільчевського і О. Г. Ободовського: Підручник. — 2-ге вид., доповнене.  — К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. — 399 с. — ISBN 978-966-439-016-0

• Басейни річок України [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• (англ.) Hydrological data and maps based on SHuttle Elevation Derivatives at multiple Scales (HydroSHEDS) [Архівовано 28 вересня 2014 у Wayback Machine.] — набір глобальних векторних та растрових геоданих (гідрологічна мережа, межі річкових басейнів, поверхні перерозподілу та акумуляції стоку) від Геологічної служби США (англ. U.S. Geological Survey).