Вольфрамати

Ортовольфрамати мають стійку кристалічну структуру на основі тетраедричної групи ${\displaystyle {\ce {WO4^2-}}}$ з короткими відстанями W–O 1,79 Å. Структурно вони подібні до сульфатів. У поліоксовольфраматах переважають шестикоординатні октаедрічні групи. У цих сполуках відстані W–O подовжені.^[1]

Деякі приклади іонів вольфрамату:^[2]

• ${\displaystyle {\ce {HWO4^2-}}}$ (гідрогенвольфрамат)^[2]
• полімерні іони ${\displaystyle {\ce {W2O7^2-}}}$ різної структури у ${\displaystyle {\ce {Na2W2O7}}}$ , ${\displaystyle {\ce {Li2W2O7}}}$ та ${\displaystyle {\ce {Ag2W2O7}}}$ ^[3]
• ${\displaystyle {\ce {[W7O24]^6-}}}$ (паравольфрамат A)^[2]
• ${\displaystyle {\ce {[W10O32]^4-}}}$ (вольфрамат Y)^[4]
• ${\displaystyle {\ce {[H2W12O42]^10-}}}$ (паравольфрамат B)^[2]
• ${\displaystyle {\ce {\alpha-[H2W12O40]^6-}}}$ (метавольфрамат)^[4]
• ${\displaystyle {\ce {\beta-[H2W12O40]^6-}}}$ (вольфрамат X)^[4]

Вольфрамати утворюються природним шляхом разом з молібдатами. Мінерал шеєліт, вольфрамат кальцію, часто містить домішки молібдатів; мінерал вольфраміт є вольфраматом марганцю та заліза — обидва є цінними рудними мінералами вольфраму. Повеліт — мінеральна форма молібдата кальцію, що містить невелику кількість вольфраму.

Розчини вольфраматів, як і молібдати, дають інтенсивно сині розчини складного вольфрамату (V, VI), подібні до молібденової сині.^[1]

На відміну від хроматів, вольфрамати не є хорошими окисниками, але, подібно до хроматів, розчини вольфраматів конденсуються із утворенням при підкисленні ізополівольфраматів.