Вікіпедія:ІС-П/Пропозиція 2023

Цей розділ утратив актуальність після створення оновленої пропозиції. Актуальними залишаються #Канонічна форма для всіх та #Оновлена пропозиція (1).

Порядок дій

Оскільки питання непросте й багато користувачів висловили слушні аргументи, я дійшов висновку, що у спільноті існують різні рівні прийняття імені по батькові:

1. Для деяких осіб вони неприйнятні широким мовчазним консенсусом (на прикладі Санду та Алієва нижче).
2. Для деяких осіб є непевний консенсус, що ПБ непотрібні, але через наявність традицій і нечіткості правил може бути доцільним їх залишення:
   1. емігранти, значущість яких мінімально пов'язана з Україною (напр. Паладій)
   2. особи неслов'янського походження, для яких нехарактерні ПБ східнослов'янського типу, але значущість переважно пов'язана з Україною, Білоруссю, РФ, СРСР абощо (напр. Бієшу).
3. Для мешканців етнічної української території існує протистояння через різне розуміння традицій та їх часових рамок, зумовлене різними порядками в державах-окупантах. Прикладом такої людини є Франко та наявні в обговоренні опозиції «універсальність — відповідність підданству», «відповідність сучасним традиціям — відповідність тогочасному вжитку» абощо.
4. Деякі користувачі висловлюються за те, що ім'я по батькові у назвах статей є рудиментом і непотрібне для назв статей.

Тому я пропоную поетапне запровадження змін, кожен етап відповідає названому вище рівню. Перший етап значною мірою виконаний, оскільки статті вже називаються в канонічній формі. Наразі пропоную розглянути лише другий етап, який зачіпає осіб, що не є українцями, білорусами чи росіянами, а також окремі категорії українців, для яких я бачу достатньо широку підтримку перейменувань.

Також не виносяться окремі суперечливі питання, як іменування осіб зі Східної Азії та деякі питання орфографії, які потребують урегулювання. Це буде предметом інших обговорень.

Не східнослов'янські народи

ПБ названого типу з суфіксом -ич є характерними винятково для східнослов'янських народів. Хоча всі слов'яни, як і багато інших народів, загалом схильні до патронімів, західні та південні слов'яни їх розвинули лише у прізвища. Для інших народів вони не є властивими та присутні лише через вплив Російської імперії та СРСР. Отже, пропозиція:

В загальному випадку назви статей про представників усіх етносів (включно з особами з Угорщини, Африки та арабських країн), крім представників східних слов'ян (етнічні українці, білоруси, росіяни та інші), В'єтнаму та Східної Азії, мають подавати ім'я та прізвище^[a] в канонічному записі без окремого імені по батькові — незалежно від підданства.

Винятки:

• Особа неперервно пов'язана з вищою партійною або іншою державницькою діяльністю в СРСР або РФ (окрім місцевих представництв), оскільки ці сфери діяльності повністю зросійщені та цілковито відривають людину від етносу. При цьому вимагаються надійні джерела, що підтверджують ужиток такого імені по батькові.

Пропозиція стосується будь-яких представників інших народів незалежно від їх підданства. Тобто, кримський татарин, український угорець або кавказець із території РФ теж не мають називатись за ПБ. Хоча вони, ймовірно, мають такий атрибут, сумнівне його застосування окрім суто формального.

Для не східнослов'янських народів імена по батькові переважно маловідомі: якщо Зеленський, Лукашенко та Путін добре відомі як Володимир Олександрович, Олександр Григорович та Володимир Володимирович відповідно, то сказати це про Маю Санду чи Ільхама Алієва навряд, чи можна. Слід зауважити, що стосовно представників таких народів є численні порушення чинного ВП:ІС-П, що лише доводить недосконалість правила. Наприклад, вже згадані Мая Санду та Ільхам Алієв станом на 2023 рік є особами з СНД, тобто, чітко відповідають правилу, але статті названі всупереч йому. Джохар Дудаєв є чеченцем, але формально він є особою з СРСР та РФ, оскільки ЧРІ не була юридично визнана жодною державою (відтак назва статті порушує або ВП:ІС-П, або ВП:НТЗ). Також є примітними назви статей про деяких лідерів Азербайджанської РСР: Багіров Мір Джафар Аббас-огли (якщо говорити про відповідність ВП:ІС-П, то був би Аббасович), але Багіров Кямран Мамедович. Якщо поглянути в Категорія:Категорії персоналій за країною та подивитись на митців тюркських (та інших) країн, то більшість навіть радянських діячів названо в канонічній формі попри пряму вимогу ВП:ІС-П: як Гафур Гулям, Абдуррагім Ахвердов, Саїн Муратбеков, Джалал Ікрамі, що свідчить про більшу очевидність канонічної форми. Інші порушення ВП:ІС-П: Мустафа Найєм (відомий як особа з України) тощо.

Виконання правила може призвести до нелогічних найменувань, цілком імовірно й до оригінального дослідження. Зрозуміло, що ОД не можна уникнути повністю, оскільки не завжди можна знайти джерела навіть на ім'я та прізвище — але творення ПБ є доволі специфічним процесом, бо потрібно взяти правильну частину імені батька та правильно додати суфікс. Наприклад, Ігор Додон є сином Ніколае, отже, утворення ПБ (а він також є особою з СНД) буде дуже серйозним ОД: Ніколайович? Миколайович? Навіть перекласти ПБ з російської для неслов'янського імені може бути непростою задачею.

Крім того, енциклопедичний порядок без коми (як у росвікі) та по батькові може заплутувати. Наприклад, Амет-Хан Султан настільки вкорінився в цьому написанні, що багато людей не розуміють, що Амет-Хан є прізвищем. Існують і доволі абсурдні приклади, як Беділь Мірза Абдулкадир. Натомість Гафур Гулям названий у канонічній формі. Тобто, назва статті в укрвікі не дає розуміння, що є іменем, а що прізвищем.

Винятками доцільно вважати ситуації, коли особа відірвана від етнічного контексту та діє/діяла в центральних органах влади Росії або СРСР. Наприклад, Сталін Йосип Віссаріонович, Берія Лаврентій Павлович, Шойгу Сергій Кужугетович є представниками перш за все наднаціональних імперій, а не своїх народів. При цьому має бути обов'язковим або наведення вжитку такого імені по батькові в надійних українськомовних джерелах, або очевидність творення/перекладу з російської ПБ (прості випадки, як ім'я батька Мамед, Ахмат абощо), або належність імені до слов'янських чи запозичень через російську.

Однак, чітке розмежування національностей може бути складним. Особа не східнослов'янської національності в моєму розумінні є такою особою, для якої підтверджено зв'язок із культурою етносу походження. Просто прізвище певного походження не дає підстав, але ім'я, зовсім нехарактерне для українців, має сенс вважати такою підставою. З іншого боку, є такі особи як Давид Арахамія та Рінат Ахметов, етнічне походження яких достеменно відоме, але зв'язок з культурою предків — ні. У таких суперечливих випадках, варто орієнтуватись на джерела: якщо в них надається вага національності, то тоді можна вважати її доведеною.

Українці

Для початку висуну основні тези:

• Обговорення показали, що всі особи справді найкраще відомі за іменем та прізвищем, в більшості випадків записуються в канонічній формі, а ім'я по батькові в більшості випадків є другорядним.
• Думки щодо походження традиції окремого імені по батькові в українців розбігаються. На сторінці ім'я по батькові доволі добре описано цю дискусію. Однак не можна заперечувати, що навіть за умови, що традиція російська (що не є цілковитою правдою), вона цілком активна. Українці мають цей атрибут повного імені й активно вживають щонайменше з 19-го століття, також він передбачений і законодавством.
• В різних державах (Австро-Угорщина, Російська імперія, Польща, Румунія абощо) побутували різні підходи до повного імені особи. З обговорень видно, що основний аргумент на користь перейменування статті про Франка полягає в тому, що в Російській імперії було заведено вкладати ім'я по батькові у повне ім'я, а в Австро-Угорщині — ні. З корпусу дійсно видно, що для Шевченка таке звертання було поширеним, а для Франка — не було, але більше аргументів є в обговоренні. Втім, з іншого боку — слушним є і основний аргумент проти — уніфікація назв для українців незалежно від підданства.

Тому, як я вже писав вище, слід робити зміни поступово, щоб не розмивати межі дискусії. Прошу утриматись від обговорення випадків, як Іван Франко, де немає однозначних причин прибирати ім'я по батькові. Це наступний етап, який має сенс лише після ухвалення в тому чи іншому вигляді цього етапу.

Отже, я пропоную додати кілька категорій винятків:

Канонічна форма без імені по батькові (ім'я + прізвище) для осіб українського походження застосовується в таких випадках:

1. Ім'я по батькові відсутнє або невідоме. Після його появи статтю слід перейменувати за енциклопедичним форматом.
2. Особа найбільш відома під сценічним псевдонімом, який є незначною модифікацією справжнього імені/прізвища, слід надавати перевагу впізнаваності замість формальностей. Не стосується звичайної зміни прізвища/імені.
3. Особа народилась за кордоном відносно України або будь-якої держави, що містила на той момент українські землі й не набувала українського чи радянського громадянства. Також стосується осіб, що народились/перебували/померли в СРСР або Україні, але значущість яких за кордоном суттєво переважає порівняно з діяльністю на українській території.
4. Особа не мала прізвища в сучасному значенні. В такому разі до імені замість прізвища додається прізвисько, дворянське родове ім'я або патронім.

Щодо сценічних псевдонімів тут складна тема. Сценічні імена і так містяться в ВП:ІС-П. У нас і так є приклади, коли справжнє ім'я стає сценічним, наприклад, Гайтана. Але з іншого боку, коли є щось середнє між повним іменем і відомим псевдонімом, зазвичай обирається таки енциклопедична форма запису. Оскільки для митців уцілому характерно бути відомими, то варто змістити акцент у бік впізнаваности замість формальности. Наприклад, Кольцова Олександра все ж таки відома саме як Саша Кольцова, це і є одночасно (майже) справжнє і сценічне ім'я. У разі, коли особа відома в точності під справжнім іменем, як Жадан Сергій Вікторович, то поки залишаємо як є. Але слід бути уважним і слідкувати за джерелами: наприклад, Тіна Кароль, імовірно, не має імені по батькові.

Емігранти (не в Росію чи Білорусь), очевидно, не можуть мати ім'я по батькові в більшості тих країн, куди вони переїздять. Тут критерієм варто вважати наявність чи відсутність значущости: якщо прибрати зі статті діяльність за межами етнічної української території, й особа не виявиться значущою, тоді її слід вважати «… діячем українського походження». Наприклад, Ярослав Паладій майже не має значущости як український скульптор, як і Квітка Цісик не є українською співачкою. Натомість Сікорський Ігор Іванович встиг набути неабиякої значущости в Російській імперії, а діяльність Бандери Степана Андрійовича та Скоропадського Павла Петровича пов'язана передусім з Україною, хоча вони значну частину життя прожили в Західних державах.

Щодо прізвиськ і родових імен, то статті про українську шляхту або козацьку верхівку й так переважно названі в канонічній формі: Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс абощо. Пропоную просто додати цей пункт до правила, оскільки ці особи наразі більше відповідають поняттю «особи з України», ніж «титуловані особи», а отже, не відповідають ВП:ІС-П.

Крім поетапної зміни, запропонованої вище, додаю окремо пропозицію пропустити всі етапи та запровадити канонічну форму без імені по батькові для всіх статей Вікіпедії. Тема є не цілісною остаточною пропозицією, а дослідженням того, наскільки спільнота підтримує цілісні зміни. Ця тема не стосується пропозицій вище, тож її обговорення має відбуватись окремо.

Енциклопедичну форму придумали для того, щоб було легко знаходити осіб за прізвищем у друкованих матеріалах або первісних онлайн-ресурсах без ефективного пошуку. Наразі Вікіпедія має зручний пошук, метадані та механізми дизамбіґів і перенаправлень, отже, це більше не є принциповим. Значною мірою це є просто вікіпедійною звичкою.

Розглянемо переваги ІП для всіх статей:

1. В абсолютній більшості джерел вживається канонічний формат без імені по батькові. Зараз так заведено. Ім'я по батькові є більш формальним, ніж вживаним.
2. ВП:ІС вимагає впізнаваности. Насправді ім'я по батькові робить назву статті не більш упізнаваною, а менш: наприклад, існують двоє (а взагалі більше) відомих Андріїв Шевченко, Шевченко Андрій Миколайович є футболістом, а Шевченко Андрій Віталійович є журналістом. Скоріше за все, абсолютна більшість українців, які чули про обох із них, не скажуть за патронімом, хто з них хто. Набагато кращими з позицій упізнаваности були б назви "Андрій Шевченко (футболіст)" та "Андрій Шевченко (журналіст)". Аналогічно "Андрій Мельник (дипломат)" та "Андрій Мельник (діяч ОУН)".
3. Дуже часто не створюються перенаправлення в канонічній формі. А оскільки в більшості випадків текст містить саме канонічну форму, це створює незручності для редагування.

Тому окреме обговорення у спеціально відведеній темі вітається.

UPD 1. Пропозиція передбачає канонічну форму для всіх, крім осіб зі Східної Азії та В'єтнаму. Це зовсім інша тема для обговорення, яка потребує окремого ґрунтовного дослідження.

UPD 2. Швидким рішенням для розв'язання проблеми в п. 3 було би створення бота, який автоматично створював би перенаправлення вигляду ПІБ → ІП. У разі прийняття канонічної форми можна буде легко замінити процес на зворотний.

На основі зауважень я вирішив створити компромісну програму-мінімум, яка може розв'язати основні проблеми, але створить мінімальну кількість нових. За мірою розв'язання дилем і проблем більш всеохопних пропозицій, можна буде переходити до них. Отже, що показало обговорення попередніх пропозицій:

• Визначити критерії/ознаки, коли ім'я по батькові як окремий параметр є характерним або навпаки, є дуже складною задачею. Зокрема, деякі пострадянські країни продовжували або продовжують застосовувати ПІБ навіть попри його нехарактерність для традиції відповідного народу.
• Є достатньо широка підтримка повного переходу на канонічну форму, але є певна кількість складних проблем: формат уточнень, відомість окремих груп людей саме у форматі ПІБ, необхідність перейменування тисяч статей тощо.

Текст пропозиції

Нижче наведено повний текст від початку розділу «Персоналії» до початку розділу «Титуловані особи».

Статті про осіб (персоналії) іменуються у двох основних форматах: Прізвище Ім'я По батькові^[b] (ПІБ) та Перше ім'я [Середні імена] Прізвище (ІП або ІСП).

Країни Східної Азії та В'єтнам мають власні стилі найменування: в'єтнамські, китайські, корейські, японські тощо імена записуються у форматі Прізвище Ім'я^[c] (східний формат), монгольські імена у вигляді Патронім Ім'я. Серед багатьох інших народів також поширені власні системи, тому першочергово слід орієнтуватись на вжиток у надійних джерелах. У разі застосування системи, що відрізняється від ПІБ, ІП та східного стилю, слід зазначити про це у преамбулі.

У форматі ПІБ записуються:

1. особи з Російської імперії, СРСР та країн, які використовують ім'я по батькові східнослов'янського типу як окремий атрибут: Україна, Білорусь, РФ, країни Центральної Азії, Азербайджан.
2. особи східнослов'янського походження, коли воно не викликає сумнівів, а діяльність переважно пов'язана з етнічними землями: Бандера Степан Андрійович, Вагилевич Іван Миколайович;
3. особи із країн, де ім'я по батькові відсутнє (зокрема, країни Балтії, Вірменія, Грузія) або скасовано (Молдова з 2012), але значущість стосується переважно радянського періоду;
4. особи, які активно виступають за ім'я по батькові та/або використовують його попри офіційний формат найменування в державі, де особа веде діяльність: Красносельський Вадим Миколайович.

Порядок ПІБ застосовується тоді й тільки тоді, коли відоме і прізвище, і ім'я по батькові східнослов'янського типу (як окремий від прізвища атрибут з суфіксами -ич та -івна), ужиток яких підтверджено. Якщо воно невідоме, відсутнє в офіційному записі, то ім'я записується у форматі ІП. Тюркські патроніми (напр. з суфіксами -огли, -ули, -кизи тощо) мають уживатись тільки в канонічному форматі замість прізвища, коли воно відсутнє; сучасні патроніми в назву не включаються.

Підтвердженням наявності імені по батькові слід вважати джерела, що засвідчують офіційний або традиційний його вжиток: документи, офіційні представницькі сайти, підписи у книгах, енциклопедії, названі на честь особи об'єкти тощо.

У форматі ІП (ІСП) записуються:

1. особи з усіх країн (включно з особами з Західного світу, країн Балтії, Угорщини, арабських та африканських країн тощо), крім наведених вище випадків;
2. історичні особи, у яких друга частина повного імені характеризує власне ім'я: Александр Македонський, Нестор Літописець;
3. всі особи, прізвище яких невідоме або відсутнє, а особа відома за прізвиськом, шляхетським родовим іменем (допоки воно не стає прізвищем) або патронімом: Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Іван Федоров;
4. всі особи, ім'я по батькові східнослов'янського типу яких невідоме, відсутнє в офіційному записі, або не підтверджене актуальними джерелами: Мустафа Джемілєв, Мустафа Найєм, Тіна Кароль, Нурсултан Назарбаєв;
5. особи, що широко відомі за літературним, сценічним або іншим псевдонімом (але не у випадку звичайної зміни прізвища): Леся Українка, Марко Вовчок;
6. особи, значущість яких в еміграції^[d] суттєво переважає порівняно з діяльністю на етнічних землях: Ярослав Паладій, Омелян Пріцак;

Використання середніх імен має відповідати реальному вжитку. Назва не має обов'язково містити повністю всі імена особи — достатньо лише тієї комбінації першого та/або середніх імен, яка забезпечує впізнаваність.

Пояснення

Ці та пояснення в попередніх розділах потім буде винесено на окрему сторінку, позначену як додаток до правила.

Початково до правила я вніс канонічний формат для японців, оскільки з Реставрації Мейдзі є стала традиція називати японців у канонічному форматі. І так, в українських джерелах модерні японці (але не можу стверджувати щодо японістики), які мають прізвища, майже завжди в канонічному форматі. Втім, є певна проблема, описана в Personal name#Eastern name order: самі японці з 2020 заперечують цю традицію та наполягають на тому, щоб їх латинізовані імена передавали у східному порядку. Таким чином українська Вікіпедія зараз має той формат, який японці вважають правильним. Тож видається недоцільним перейменування багатьох статей, коли є раціональна причина цього не робити.

Інші системи: недоцільно перелічувати всі системи найменувань, оскільки їх дуже багато (так, є не лише енциклопедична, західна та східна традиції, а реально десятки дуже різних систем, можна ознайомитись у Template:Personal names). Наприклад, пакистанець Наваз Шаріф відомий за третім іменем Наваз та патронімом Шаріф, а прізвище, схоже, відсутнє; індус-тамілець Вішванатан Ананд має патронім Вішванатан та ім'я Ананд. Тому перелічувати всі ці традиції недоцільно та дуже складно. Тож я вважаю достатнім навести згадку та необхідність зазначати систему. Я пізніше створю шаблони, подібні до англійського розділу, які також наведу в додатку до правила. Там само додам довідкові матеріали щодо сортування, взяті з Wikipedia:Categorization/Sorting names. Також в англійській Вікі є багато інших дуже гарних практик, як розв'язання неоднозначностей із подвійними прізвищами. Наприклад, читач української Вікіпедії не має шансу зрозуміти зі статті, що в назві Девід Ллойд Джордж не перше ім'я Девід, друге ім'я Ллойд та прізвище Джордж, а перше ім'я Девід та прізвище Ллойд Джордж. Це все одна проблема, яку не можна розв'язати правилами, але можна підходами.

Я додав пункт про осіб східнослов'янського походження з тієї причини, що немає консенсусу для українців-представників Австро-Угорщини, Польщі та інших держав-окупантів, де не було офіційного імені по батькові. Я вбачаю неможливим розв'язати цей конфлікт без локалізації етносу чи ідентичности в тих рамках, коли це достатньо просто (тобто, коли ми можемо чітко назвати особу українцем, білорусом або росіянином). Обговорення щодо Франка містить коментарі з чітким маркером "українець", а огляд джерел не показує однозначної переваги жодної з традицій, тому його перейменування має відбуватись у межах ширшої дискусії. Це принципово відрізняється від моєї попередньої пропозиції, де етнос слід було визначати для всіх. Ще дійдемо до Франка.

Щодо пострадянських країн, то слід розрізняти випадки, де повне офіційне ім'я містить ім'я по батькові, а де його немає. Всі пострадянські країни Центральної Азії ([1], [2], [3], [4]) та Азербайджан мають таке поле, і в ньому може міститись східнослов'янське ім'я по батькові. Гарною демонстрацією є сайт парламенту Казахстану, де частина людей мають східнослов'янський патронім, частина тюркський, а частина не має взагалі. Якщо слов'янський патронім існує, то для цих країн він доцільний. Тюркські патроніми слід вживати тільки замість прізвища (тобто, для історичних постатей). Коли вони разом з прізвищем, то їх сутність малозрозуміла для пересічного українця, на відміну від східнослов'янських патронімів. Також тюркські патроніми майже ніколи не вживаються в українських джерелах, тому впізнаваності вони не додають ніяк. Наприклад, Касим-Жомарт Токаєв є більш зрозумілим, ніж Токаєв Касим-Жомарт Кемель-ули, як він офіційно називається — а додавання східнослов'янського патроніма Кемельович суперечить офіційній назві, вжитку та й здоровому глузду, та надає підстави породжувати ОД. Додатковий аргумент у наступному параграфі: тюркський патронім може не розпізнаватись українським читачем як патронім і лише заплутувати.

Нинішнє ІС-П дозволяє формат "прізвище + ім'я". Цей формат необхідно заборонити (крім Сх. Азії, В'єтнаму та окремих систем), залишивши або ІП, або ПІБ. Причина тут проста: коли є три складові імені, з яких останнє очевидно по батькові, то переплутати ім'я та прізвище неможливо. Але коли є тільки прізвище та ім'я, то це дуже легко зробити, як приклади можна навести статті Амет-Хан Султан, Гафур Гулям, Джалал Ікрамі, де без прямого вказання читач не може знати, що є іменем, а що прізвищем.

Щодо інших категорій пояснення є в попередніх розділах.

Абзац з Авіценною прибрав, оскільки він: 1) заплутує, бо є, наприклад, Салах ед Дін, у якого арабське почесне ім'я конкурує з європейським Саладін; 2) є занадто точковим переформулюванням головного принципу ІС, а саме — впізнаваности. Ми обираємо не європеїзовану форму, а найбільш відому (а вона часто і є європеїзованою формою або вигадана істориками).