Галицьке князівство

У VI ст. слов'янські племена регіону були об'єднані під владою білих хорватів, які прийшли на зміну кельтським та германським племенам, що населяли Галичину ще в бронзовій добі. Віднайдені городища доруської епохи (Стільсько, Пліснесько) були, ймовірно, столицями племінних князівств. Угорські хроніки^[1] згадують, що під час переходу через Карпати вождь угрів (мадярів) Алмош у 898 році гостював у неназваного галицького князя.

За правління Святополка І (871–894) деякі племена хорватів увійшли до складу Великої Моравії, а після її занепаду галицькі землі частково потрапили під вплив польських і угорських правителів, хоч і частково продовжували існувати як незалежні князівства з центрами, зокрема, в Теребовлі та Стільському^[2]. У 993 році після другого походу київського Володимира Святославича на хорватів, частина Галичини була включена до складу Київської Русі. Утім, уже в 1018 році польський король Болеслав I Хоробрий захопив і приєднав галицькі землі до Польщі. Упродовж кількох наступних десятиліть Галичина почергово опинялася під владою київських князів та польських королів.

Пам'ять про незалежні хорватські князівства, проте, збереглася, і в 1084 році в Перемишлі здобув владу князь-вигнанець із династії Рюриковичів — Рюрик Ростиславич. Невдовзі його брати Володар і Василько утвердилися, відповідно, у Звенигороді та в Теребовлі. Завдяки підтримці місцевого населення Ростиславичі змогли втриматися при владі: Ян Длугош згадує про масові повстання проти польської влади в Галичині біля 1090 року. В 1099 році у битві на Рожному Полі об'єднана галицька армія Володаря та Василька Романовичів перемогла військо київського князя Святополка Ізяславича, і того ж року в битві над Вягром, неподалік від Перемишля угорське військо на чолі з Коломаном І.Рюрик помер 1092 року. У 1097 році Василька, який повертався після Любецького з'їзду Рюриковичів, підступно захопив і осліпив князь Давид Ігорович, якому не завадив київський князь Святополк Ізяславич. За підтримки брата Володаря Василько зберіг владу в Теребовлі. Про вагомий політичний вплив Володаря наприкінці XI ст. свідчить династичний шлюб його доньки Ірини з Ісааком — сином візантійського імператора Олексія I Комніна (візантійський імператор Андронік I Комнін був сином Ірини і внуком Володаря). У 1144 році Володимирко Володарович закінчив об'єднання галицьких земель в єдине князівство зі столицею у Галичі.

Галицьке князівство досягло найбільшої могутності за князювання Ярослава Осмомисла (1152—1187). Як і батько, він був змушений боронити незалежність Галичини від київських князів. Названий у «Слові о полку Ігоревім» — Осмомислом (що має вісім смислів, себто розумний, мудрий). Ярослав Осмомисл поширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами, пониззя Дунаю. Князь мав добрі зв'язки з суздальським князем, разом з іншими князями брав участь у походах проти половців. З Польщею і Угорщиною Ярослав Осмомисл утримував мирні відносини, і так само мав добрі відносини з Візантією та цісарем Фрідріхом І Барбароссою. За Ярослава Осмомисла розбудовано й укріплено багато галицьких міст.

Мудрою політикою за 35-річного князювання, Ярослав Осмомисл утвердив незалежність держави, зробив її могутньою, з якою рахувалися всі його сусіди, сприяв зростанню міжнародного визнання та достатку в державі.

Після смерті Ярослава настали занепад князівської влади й ослаблення впливу Галицького князівства. 1188—1189 роки — час боротьби сусідніх Угорщини та Волинського князівства за Галичину. Угорські королі 1188 року захопили Галич. Проти іноземних зайд спалахнуло Галицьке повстання 1189 року, яке підтримав спадкоємець престолу — Володимир Ярославович, що відтак правив у 1189—1199 роках у Галичі.

Володимир Ярославич правив до 1199 року, коли була зроблена друга (вдала) спроба волинського князя Романа Великого приєднати Галичину, внаслідок чого вона увійшла до Руського королівства, яке також називають Галицько-Волинським князівством.

У списку подані князі й правителі Галича починаючи від 1141 року, коли виникло удільне Галицьке князівство, до 1349 року, коли воно було ліквідоване. До списку також включені князі Галицько-Волинського князівства, чий престол був у Галичі чи містах Галичини.

Кіно

• 1987: Данило — князь Галицький
• 2018: Король Данило

Галицьке князівство у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Галичина»
	Галицьке князівство у Вікісховищі?

• Київська Русь
• Галицько-Волинське князівство
• Волинське князівство
• Пониззя

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Крип'якевич І. П. Історія України / відп. редактори Ф. П. Шевченко, Б. З. Якимович — Львів: Світ, 1990. — 520 с. / Пам'ятки історичної думки України
• Князі України-Русі: Укладені на основі «Історії України-Русі» Миколи Аркаса та «Літопису Руського» / Упоряд. Я. Мельничук, Б. Карабін; Ред. А. М. Монтасевич. — Л.: Край, 1993. — 120 с.
• Радянська енциклопедія історії України. — Київ, 1969. — т. 1.

• Галицьке князівство [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Галицьке князівство // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.