Географія Кайманових Островів

Офіційна назва — Кайманові Острови, Острови Кайман, Каймани (англ. Cayman Islands)^[2]. Назва країни походить Христофор Колумб відкрив острови 1503 року після того, як збився з курсу на шляху з Панами до Гаїті. Він назвав острови Лас-Тортугас (ісп. tortuga — черепаха) через велику кількість черепах на острові. Близько 1540 року острови отримали назву Кайманас, від карибської назви морських алігаторів, за яких прийняли великих ящірок ігуан, що сягають 1,8 м довжини разом з хвостом^[3].

Кайманові Острови — північноамериканська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Кайманові Острови з усіх сторін омиваються водами Карибського моря^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 160 км^[1]. На північ від островів лежить Куба, на схід — Ямайка^[4].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод архіпелагу встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Виключна рибальська зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя^[1].

Крайні пункти

Час

Час у Кайманових Островах: UTC-5 (-7 годин різниці часу з Києвом)^[6]. Літній час на островах запропоновано вводити з 2016 року.

Корисні копалини

Надра Кайманових Островів не багаті на корисні копалини, розвідані запаси і поклади відсутні^[7].

Сейсмічність

Середні висоти — дані відсутні; найнижча точка — рівень вод Карибського моря (0 м); найвища точка — пагорб Блаф (43 м). На острові Великий Кайман є цікавою геологічна формація хімічного вивітрювання вапняку під промовистою назвою Хелл (англ. Hell — пекло).

Узбережжя

Острови

Територія Кайманових Островів лежить у тропічному кліматичному поясі^[8]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси^[9]. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується^[9]. Переважають східні пасатні вітри, достатнє зволоження (на підвітряних схилах відчувається значний дефіцит вологи)^[9]. У теплий сезон з морів та океанів часто надходять тропічні циклони^[9].

Кайманові Острови не є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO)^[10].

Дані про площу зрошуваних земель в країні, станом на 2012 рік, відсутні.

Річки

Річки країни належать басейну Атлантичного океану.

Озера

Ґрунтові води

Земельні ресурси Кайманових Островів (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 11,2 %,
  • орні землі — 0,8 %,
  • багаторічні насадження — 2,1 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 8,3 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 52,9 %;
• інше — 35,9 %^[1].

зоогеографічно територія країни належить до Антильської підобласті Неотропічної області^[9].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: урагани (з липня по листопад)^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• джерела питної води відсутні, воду видобувають методом опріснення морської.

У фізико-географічному відношенні територію Кайманових Островів можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Північна Америка
• Кариби

Українською

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Кайманові Острови // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. — ISBN 966-603-178-7.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
• (англ.) Donovan, Steven K.; Jackson, Trevor A. (1994). Caribbean Geology: An Introduction. University of West Indies. с. 289. ISBN 9764100333.

Російською

• (рос.) Острова Кайман // Латинская Америка. Энциклопедический справочник [в 2-х тт.] / Главный редактор В. В. Вольский. — М. : Советская энциклопедия, 1979. — Т. 1. А-К. — 576 с.
• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейн. — Л. : Гидрометеоиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Дорст Ж. Центральная и Южная Америка. — М. : Прогресс, 1977. — 318 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Острова Кайман // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

• Вікісховище : Атлас Кайманових Островів.
• Карти Кайманових Островів : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• The Cayman Islands : [англ.] : [арх. 16 червня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 April. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Кайманові Острови : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Кайманових Островів.