Герпесвірусні інфекції

Перший вірус цієї родини відкрив у 1902 році австро-угорський патолог Аладар Ауєскі (вірус псевдосказу). Вивчення ролі герпесвірусів у патології людини почалось у першій чверті XX сторіччя, коли німецький офтальмолог В. Груттер (1912 р.) вперше знайшов вірусні включення у вмісті герпетичних везикул і довів цим вірусну природу герпетичного кератиту. Перша культура in vitro вірусу простого герпесу (ВПГ) була отримана у 1920 році. З того часу відкрито 8 типів герпесвірусів людини і доведено їхню роль в етіології понад 40 хвороб людини. Герпесвірусні інфекції відрізняються тривалим, різноманітним, складним і тяжким перебігом з ураженням багатьох органів і тканин, що дозволяє визначати їх як загальні системні захворювання організму^[1].

Герпесвіруси подібні між собою за:

• морфологічними ознаками віріонів,
• типом нуклеїнової кислоти,
• способом репродукції,
• здатністю до довічної персистенції в організмі хазяїна після первинного інфікування.

Усі вони містять двониткову ДНК, покриту двадцятигранним нуклеокапсидом. Між капсидом і зовнішньою оболонкою міститься білковий шар. Ліпопротеїновий шар зовнішньої оболонки вірусу має шипоподібні виступи.

Класифікація родини герпесвірусів за біологічними властивостями

Поділяються на 3 підродини, куди входять віруси, що спричинюють захворювання у людей:

• α-герпесвіруси:

• герпесвіруси людини 1 та 2 типу (ГВЛ—1 та ГВЛ—2), вони ж віруси простого герпесу 1 та 2 типів (ВПГ—1 і ВПГ—2), Simplexvirus;
• герпесвірус людини 3 типу (ГВЛ-3 — вірус вітряної віспи та оперізуючого герпесу), також Varicellovirus.

Вони швидко поширюються, мають короткий цикл репродукції в клітинах, зумовлюють цитоліз та латентну інфекцію в нейронах^[2].

• β-герпесвіруси:

• герпесвірус людини 5 типу (ГВЛ—5, цитомегаловірус — збудник цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ-інфекції);
• герпесвірус людини 6 типу (ГВЛ—6), Roseolovirus;
• герпесвірус людини 7 типу (ГВЛ—7).

Повільно розмножуються, спричинюють цитомегалію, мають тропність до епітеліальних клітин слинних залоз, сечових шляхів, шийки матки і нирок.

• γ-герпесвіруси:

• герпесвірус людини 4 типу (ГВЛ-4, EBV, вірус Епштейна-Барр), Lymphocryptovirus;
• герпесвірус людини 8 типу (ГВЛ-8), Phadnovirus.

Інфікують лімфоїдні клітини, мають тропізм до Т- і В-лімфоцитів з тривалою персистенцією в них, спричиняють лімфопроліферативні хвороби.

Варіанти взаємодії є різноманітними:

• Гостра герпесвірусна інфекція — виникає при первинному інфікуванні у 1—20 % випадків.
• Рецидивуюча герпетична інфекція — клінічні прояви загострення персистуючої інфекції (ВПГ 1 та 2 типу), виникає у 5—40 % інфікованих.
• Персистуюча герпесвірусна інфекція — безсимптомна персистенція вірусу, яка супроводжується його виділенням в навколишнє середовище. Персистуючий інфекційний процес лежить в основі латентної інфекції.
• Латентна герпесвірусна інфекція — безсимптомна персистенція вірусу, яка не супроводжується його виділенням в навколишнє середовище. Вірусу не виявляють за допомогою діагностичних методів у зв'язку з тим, що він інтегрований у геном клітини.
• Повільні герпесвірусні інфекції характеризуються тривалим інкубаційним періодом, прогресуючим перебігом і неминучою смертю.

Первинна інфекція або первинне інфікування розвивається при першому контакті вірусу з макроорганізмом. При нормальній імунній відповіді герпесвірус елімінується з усіх органів і систем організму за винятком клітин-мішеней, в яких він зберігається протягом усього життя у латентному стані. За певних умов частина вірусів активується, наслідком чого є реактивація інфекційного процесу з клінічною маніфестацією (вторинна інфекція). Таким чином, латентна персистуюча інфекція перетворюється у хронічну латентну інфекцію з періодами загострення та ремісії.

• Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3 / С. 294—295