Жуки-гнойовики
Жуки-гнойовики́, в Україні колись були також називались ґадзу́лі[1] — комахи ряду твердокрилих, котрі харчуються головним чином або виключно гноєм — екскрементами хребетних тварин. Назву вживають, звичайно, стосовно частини жуків з підродин Scarabeinae і Aphodiinae родини Пластинчастовусих[2], а також з родини Geotrupidae[3] . Гній є іжею не лише для їх імаго, а також для личинок. Отже ці тварини є типовими копрофагами.
Видовий склад та поширення жуків-гнойовиків України та в усьому СРСР плідно вивчав С. І. Медведєв.
Екологія
Гнойові жуки поширені по всьому суходолу, крім Антарктиди. Вони полюбляють достатньо теплі і зволожені біотопи. Цих комах можна зустріти у природних та штучних лісах, степах, луках, сільськогосподарських угіддях і, навіть, у пустелях. Цікаво, що у пустелі жуки-гнойовики використовують вологу кульку з гною, щоб охолоджувати своє тіло при пересуванні кульки по розжареному піску[4]. Чисельність і різноманіття гнойовиків більші в місцях стабільного масового випасання худоби[5].
Їжею для них стає гній травоїдних і всеїдних тварин, причому гною останніх вони віддають перевагу[6]. Гній містить усі необхідні для життя поживні речовини і воду. Щоправда, кількість цих речовин не така вже й велика. До того ж, гній жуки складують для харчування власних личинок. Усе це примушує комах заготовляти значні кількості гною, за масою набагато більші, ніж маса тіла комахи. Ймовірно, рекордсменом є калоїд-бик Onthophagus taurus — у свою нору він затягує гній, що важить у 1141 раз більше, ніж його власне тіло[7]. Чим більше їжі матиме личинка гнойовика, тим більшим буде розмір тіла імаго, яке утвориться при її розвитку[8].
Деякі гнойовики додатково підхарчовуються грибами, плодами дерев, гнилим листям. У Центральній Америці мешкає гнойовик Deltochilum valgum, що часом полює на багатоніжок.
Переважна більшість жуків знаходять гній за допомогою нюху. Деякі види спеціалізуються на викраданні гною, знайденого і транспортованого іншими видами. Транспортуючи гній, жук захищає його від зазіхань інших гнойовиків, між комахами часом спалахують справжні бійки.
Використання їжї
.
Гній через висихання досить швидко втрачає доступність для багатьох його споживачів. До того ж, цей ресурс є досить локальним і кількісно обмеженим. Це сприяло виробці у жуків певних поведінкових адаптацій для його раціонального споживання:
- утворення гнойових кульок, які легше транспортувати (котити). Кулька закопується у землю і стає запасом їжі для личинок;
- викопування нір у вигляді тунелів. Жуки заповнюють їх гноєм, яким харчуються самі і в якому проходить розвиток личинок;
- життя безпосередньо у гнойовій масі.
Поведінка
Більшість гнойовиків, схопивши порцію їжі, намагається втекти з нею, швидко рухаючись по прямій, аби якнайшвидше віддалитися від агресивних конкурентів і уникнути зустрічі з жуками-«грабіжниками».
Якщо кулька гною призначена для личинок, самець і самка формують її разом. Транспортує кульку до ділянки з пухким вологим ґрунтом, звичайно, самець. Після досягнення такого місця комахи разом закопують кульку, під землею відбувається парування, і самка відкладає у гній яйця.
Багато видів гнойовиків активні у сутінках та вночі. Орієнтуватися у темряві їм допомагає місячне світло. Жуки-гнойовики — єдині комахи, які здатні орієнтуватися вночі за скупченнями яскравих зірок Чумацького Шляху[9].
Поведінку жуків-гнойовиків ретельно вивчав французький натураліст Ж.-А. Фабр. Зокрема, він спростував поширену думку, що зустрівши перешкоду, гнойовик із кулькою мобілізує на допомогу інших жуків. Насправді ж, гнойовики, які з'являються біля перешкоди, намагаються заволодіти чужою кулькою гною[10].
Значення у природі та житті людини
Подібно до інших груп тварин, жуки-гнойовики є невід'ємною ланкою природних екосистем. Адже вони споживають неперетравлене іншими тваринами і цим пришвидшують мінералізацію рослинних рештків. Отже, ці комахи є важливою складовою комплексу організмів-редуцентів.
У 1965—1975 роках 23 види жуків гнойовиків було інтродуковано до Австралії для рятування пасовищ від покладів гною: той накопичувався, бо жуки місцевої фауни були не в змозі переробляти гній європейської худоби[11]. Подібні проекти були також реалізовані у Новій Зеландії, Південній та Північній Америці.
Викопуючи норки, ці комахи поліпшують структуру ґрунту і зменшують кількість мух на пасовищах. Разом з гноєм жуки розселюють неперетравлені травоїдними насіння рослин і спори грибів. Плоди одного з видів південноафриканських горіхів за зовнішнім виглядом і стійким запахом (!) нагадує фекалії антилоп. Це спантеличує місцевих жуків-гнойовиків. Вони розтягують горіхи, що впали, і закопують їх, сприяючи поширенню рослини[12]. На тілі гнойовиків часто-густо знаходять численних кліщів, які використовують жуків як засіб розселення[13]. Разом з гноє жуки закопують у ґрунт яйця гельмінтів — паразитів людини і свійських тварин і, таким чином, знезаражують пасовища[14].
До того ж, ці жуки стають здобиччю тварин — хижаків (їжаків, птахів, жуків Staphylinidae тощо, а також паразитів. Цікаво, що гній ссавців збирають і складують у своїх норах-гніздах земляні сичі. Вважають, що таким чином вони підманюють жуків-гнойовиків, якими ці птахи харчуються[15].
Один з видів гнойовиків — скарабей священний посідав особливе місце у культурі Стародавнього Єгипту[16][17].
Примітки
Джерела
- Фото жуків-гнойовиків див. на: UkrBIN: Ukrainian Biodiversity Information Network [public project & web application]. UkrBIN, Database on Biodiversity Information — http://izan.kiev.ua/ukrbin/index_class.php?id=37533[недоступне посилання з вересня 2019], http://izan.kiev.ua/ukrbin/index_class.php?id=1311[недоступне посилання з вересня 2019] тa http://izan.kiev.ua/ukrbin/index_class.php?id=628[недоступне посилання з вересня 2019].
