Казимир Ундерко
Казимир (Казімєж) Казимирович Ундерко (пол. Kazimierz Underko; 22 грудня 1912, Кам'янець-Подільський, Російська імперія — 20 жовтня 1977, Варшава, Польська Народна Республіка) — генерал бригади Народного війська польського.
| Казимир Ундерко | |
|---|---|
| пол. Kazimierz Underko | |
.JPG) | |
| Народження | 22 грудня 1912 Кам'янець-Подільський, Російська імперія |
| Смерть | 20 жовтня 1977 (64 роки) Варшава, ПНР |
| Поховання | Військові Повонзки |
| Приналежність |  СРСР →  Польща |
| Рід військ | автомобільні війська |
| Роки служби | 1935—1972 |
| Партія | КПРС |
| Звання | Генерал бригади |
| Війни / битви | німецько-радянська війна |
| Нагороди |            |
Біографія
Народився 22 грудня 1912 року в Кам'янці-Подільському. Поляк. Батько — Казимир Францевич Ундерко (нар 1888), уродженець Львова, працював торговцем. 1 квітня 1930 року Кам'янець-Подільським ГПУ був висланий на північ Російської РФСР за антирадянську пропаганду (реабілітований 17 квітня 1991 року)[1].
Закінчив польську початкову школу в Кам'янці-Подільському та польське технічне училище в Києві, працював техніком-конструктором. Член ВЛКСМ з 1929 року, член ВКП (б) з 1935 року. З 1935 року служив в РСЧА офіцером-техніком, викладав сільське господарство в технікумі в Кам'янці. 26 травня 1939 року заарештований НКВД за безпідставним звинуваченням у шпигунстві. 2 вересня 1940 року особливим розпорядженням НКВС СРСР засуджений до 8 років позбавлення волі у ВТТ; звільнений навесні 1943 року і спрямований до лав Польських збройних сил у СРСР (Сельці, близько Оки)[2].
З травня 1943 року заступник командира взводу, пізніше заступник командира роти і командир автомобільної роти 1-ї польської піхотної дивізії імені Тадеушка Косцюшко. Брав участь в боях за Демблін, варшавський округ Прага і за Варшаву (звільнення в січні 1945 року), в прориві Померанського валу, переправи через Одер і Берлінській операції. У грудні 1945 року очолив автомобільну службу 1-ї польської піхотної дивізії, в березні 1946 року проведений в майори[2].
У 1947 році очолив 1-й автомобільний полкоперативної групи «Вісла»[pl] з березня 1948 року керував відділом Департаменту транспортної служби Міністерства національної оборони Польщі. У вересні 1949 року одержав польське громадянство, з квітня 1950 року став комендантом Офіцерської автомобільної школи[pl] в Пилі, з січня 1952 року начальник відділу Керівництва автомобільної служби, з січня 1954 року — заступник начальника автомобільної служби Польщі. У квітні 1956 року очолив технічний відділ Генерального штабу Війська Польського, в липні отримав військове звання генерала бригади[2].
З листопада 1957 року — директор центрального інженерного управління Міністерства зовнішньої торгівлі ПНР. У липні 1964 року призначений торговим представником в Москві (інженер-консультант до 30 листопада 1971 року). У травні 1972 року рішенням віцеміністра національної оборони генерала дивізії Юзефа Урбановича відправлений у відставку[2]. Посмертно реабілітований військовою прокуратурою Прикарпатського військового округу 9 лютого 1990 року[3].
Нагороди
- Орден «Знамя Труда» II ступеня (1963)
- Командорський хрест ордена Відродження Польщі (1972)
- Кавалерський хрест ордена Відродження Польщі (1958)
- Хрест хоробрих (1945)
- Золотий хрест Заслуги (1946)
- Срібний хрест Заслуги (1946)
- Срібна медаль «Заслуженим на полі Слави» (тричі, 1945)
- Медаль «За участь в боях за Берлін» (1966)
- Медаль 10-річчя Народної Польщі
- Золота медаль «Збройні сили на службі Батьківщині»
- Срібна медаль «Збройні сили на службі Батьківщині»
- Срібна медаль «За заслуги при захисті країни» (1968)
- Орден Червоної Зірки
- Орден Вітчизняної війни II ступеня
- Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Примітки
Література
- Janusz Królikowski. Generałowie i admirałowie Wojska Polskiego 1943-1990. — Toruń, 2010. — Т. IV: S-Z.
