Кандибине (Миколаївський район)
| село Кандибине | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Миколаївська область |
| Район | Миколаївський район |
| Громада | Костянтинівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA48060110050012775 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1815 |
| Населення | 457 |
| Площа | 0,567 км² |
| Густота населення | 806 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 56654 |
| Телефонний код | +380 5167 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 47°10′35″ пн. ш. 32°02′29″ сх. д. / 47.17639° пн. ш. 32.04139° сх. д. 32°02′29″ сх. д. / 47.17639° пн. ш. 32.04139° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 54 м[1] |
| Найближча залізнична станція | Баловне |
| Відстань до залізничної станції | 22 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 56663, Миколаївська область, Миколаївський район, село Костянтинівка, вулиця Гагаріна, № 29А |
| Карта | |
  Кандибине | |
 Кандибине | |
| Мапа | |
 | |
Канди́бине — село в Україні, у Костянтинівській сільській громаді Миколаївського району Миколаївської області. Розташоване за 22 км від залізничної станції Баловного[2]. Населення становить 457 осіб.
Історіяред. код
Село засноване на початку XIX століття. Влітку 1891 року, подорожуючи по Росії, в Кандибиному побував молодий Олексій Горький. Тут він став свідком колективного знущання над молодою жінкою. Цю картину письменник описав в оповіданні «Вивід»[2].
15 лютого 1920 року, після того, як Добровольча армія залишила село, у ньому відбувся волосний селянський з'їзд, на якому була підтримана Радянська влада. В цей же день селяни зібрали і відправили голодуючим робітникам Петрограда 1 тисячу пудів хліба. В лютому того ж року створено партосередок. У 1922 році організовано перші артілі «Свобода» і «Труд»[2].
1935 року жінки Кандибиного звернулися до Олексія Горького з проханням побувати в оновленому селі. Хворий письменник не міг відвідати знайомі місця, але надіслав гроші для будівництва тут школи, яка стоїть на найвищому місці і носить ім'я Олексія Горького. При ній був створений музей письменника[2]. У 1967 році в селі встановлено пам'ятник Максиму Горькому — погруддя на прямокутному п'єдесталі (скульптор Ігнатьєв)[3].
Село було центром сільської ради, до якої входили також села Новокрасівське, Новоматвіївське, Сільвестрівське, Скоблик. Станом на початок 1970-х років в селі працював радгосп імені Горького. Господарство обробляло 3 508 га орної землі. Воно вирощувало зернові й технічні культури (соняшник); було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На той час працювали середня школа, дитячі ясла, клуб, бібліотека[2].
Археологіяред. код
На околицях села знайдено знаряддя праці доби бронзи (2-ге тисячоліття до н. е.)[2].
Населенняред. код
- Згідно Історії міст і сіл Української РСР у 1971 році населення села становило 219 мешканців[2].
- Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 485 осіб, з яких 240 чоловіків та 245 жінок[4].
- За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 455 осіб[5].
Моваред. код
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 95,19 % |
| російська | 4,16 % |
| молдовська | 0,66 % |
Людиред. код
Уродженцем села є Микола Іванович Калиниченко (1924—2007) — доктор медичних наук, заслужений лікар України.
Приміткиред. код
Літератураред. код
- Кандибине // Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 611. — 15 000 прим.
| |||||
| |||||||||||
