Комерції радник

В Австрії існує звання комерції радника (комерційного радника, нім. Kommerzialrat).

Почесний титул комерції радника ( нім. Kommerzienrat ) існував у Німецькій імперії до 1919 року. Їм нагороджувалися підприємці у разі, якщо вони зробили значні «пожертви для загального блага» ( нім. Stiftungen für das Gemeinwohl ). Наступний ступінь — таємний комерції радник ( нім. Geheime Kommerzienrat ) давав право бути прийнятим при дворі, тобто сам нагороджений, його дружина та його дочки могли допускатися до участі у житті княжого двору.

У Російській імперії почесне звання комерції радника було встановлено 27 березня 1800 року для купецтва^[1]. Воно прирівнювалося до VIII класу статської служби. 1824 року було встановлено, що звання комерції радника можуть бути удостоєні купці, що загалом пробули в 1-й гільдії 12 років^[2]. Найвищим маніфестом від 10 квітня 1832 року (§ 9) було встановлено, що купцеві, наданому в звання комерції радника, дарується спадкове почесне громадянство^[3]. У 1836 році спадкове почесне громадянство було даровано вдовам та законним дітям комерції радників^[4]. 1854 року сини комерції радників отримали право вступати на державну службу^[5].

Усі права і переваги, надані комерції радникам, мали також особи, що мають звання мануфактур-радника, засноване 1 листопада 1810 року^[6].

• Оповідання А. П. Чехова — «Дочка комерції радника».
• У п'єсі Є. Л. Шварца «Снігова королева» є персонаж — комерції радник.
• У п'єсі Р. Гауптмана «Перед заходом сонця» головним персонажем є комерції радник Матіас Клаузен.
• В оповіданні Е. Т. А. Гофмана «Вибір нареченої» один із персонажів — комерції радник Мельхіор Фосвінкель.

• Коммерции советник // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)