Котурнізм

З історій хвороби відомо, що токсин стійкий, оскільки чотиримісячні мариновані перепела були отруйні. Люди відрізняються за своєю сприйнятливістю; тільки кожен четвертий, що вживав суп з перепелів, який містить токсин, захворів^[3]. Очевидно, що токсин є жиророзчинним, оскільки картопля, смажена в перепелиному жирі, виявилася отруйною^[3]. Клінічні симптоми зазвичай з'являються протягом 1-9 годин після вживання м'яса. На відміну від інших харчових отруєнь, неврологічні ознаки відсутні, але переважають ознаки рабдоміолізу^[2]. Отруєну їжу неможливо відрізнити ні на запах, ні на смак. Жодна кулінарна техніка не може ефективно детоксикувати їжу^[2]. На початкових стадіях отруєння проявляється загальною м'язовою слабкістю, болями в кінцівках, нудотою і блювотою, пізніше – сильним болем у м'язах і паралічем ніг, сеча забарвлюється в темно-коричневий колір внаслідок міоглобінурії. У важких випадках з'являються ознаки системного ураження, напр. через шок^[3][1][2].

У перепілки звичайної (Coturnix coturnix) токсичність, як правило, спостерігається восени під час сезонів міграції, в основному у європейського підвиду перепелів. Токсини отримуються птахами через вживання насіння болиголова, що містить алкалоїдний токсин коніїн, а також від блекоти чорної (Hyoscyamus niger) та полину чорного (Solanum nigrum), що містять антихолінергічні алкалоїди^[4].

Перепели ніколи не бувають отруйними поза сезоном міграції, і переважна більшість не є отруйними під час міграції^[3]. Європейські звичайні перепілки мігрують трьома різними шляхами, кожен з яких має різні характеристики отруєння, принаймні в записах 20-го століття. Західний переліт через Алжир до Франції пов'язаний з отруєннями лише під час весняної міграції, а не під час осіннього повернення. Східний пролітний шлях, який проходить вниз по долині Нілу, є зворотним. Повідомлялося про отруєння лише під час осінньої міграції до того, як перепілки перетнули Середземне море. Центральний проліт через Італію не мав пов'язаних отруєнь^[3]. Мігруючих перепелів раніше ловили та з'їдали у величезній кількості (150 000 перепелів було експортовано з Капрі в 1850 році)^[5].

Цей стан був точно відомий давньогрецьким (і згодом римським) натуралістам, лікарям і теологам у 4 столітті до нашої ери. У Біблії (Числа 11:31-34) згадується випадок, коли ізраїльтяни захворіли після споживання великої кількості перепелів на Синаї^[6]. Ранні автори використовували перепілку як стандартний приклад тварини, яка могла з'їсти щось отруйне для людини без шкідливих наслідків для себе. Аристотель (Про рослини 820: 6–7), Філон (Геопоніка: 14:24), Лукрецій (Про природу речей: 4:639–640), Гален (De Temperamentis: 3:4) і Секст Емпірик (Нариси Pyrronism: 1: 57) всі писали про це.

Центральним у цих стародавніх розповідях є ідея про те, що перепілки стали токсичними для людини після споживання насіння блекоти чорної (Hyoscyamus niger). Однак Секст Емпірік припустив, що перепілки їли болиголов (Conium maculatum), ця ідея відродилася в 20 столітті. Підтвердженням того, що стародавні люди розуміли причину проблему, є текст 10-го століття, Geoponica, заснований на стародавніх джерелах. У ньому сказано: «Перепілки можуть пастися на блекоті, піддаючи тим, хто їх потім з'їсть, ризик конвульсій і запаморочення...»^[7].