Лежанка

низька частина печі для спання взимку

Лежанка — низька частина печі у вигляді місця для лежання і спання (особливо взимку)[1][2].

Лежанка. Хата середини XX століття (Савинці, Київська область)

Лежанка виготовляється з каменю, зазвичай з того самого що й інші частини печі. Лежанки були звичайним елементом традиційної української хати, і залишаються досить поширеним елементом української хати[3][4]. Інколи лежанку прикрашали (прикрашають) розписами, малюнками, кахлями. Лежанка слугує як акумулятор тепла, щоб тепла від розігрітої печі вистачило на значний час[5]. Зазвичай там спали старші люди та діти[6].

За етнологом Романом Радовичем, виділення лежанки як окремого опалювального елемента стало можливим «лише з ліквідацією курної системи опалення (влаштування димозбірника та відводом диму поза межі житлового приміщення)»[7]. Цей процес відбувався швидше у лісостеповій частині України, можливо навіть із початку XIX століття[8], тоді як на Поліссі — кінець XIX та початок XX століть[9], де стали характерними тільки для Лівобережного (Чернігівська та Сумська області) та Середнього Полісся (Київська та Житомирська області)[10].

На Волині лежанку робили біля печі, з окремим від печі ходом для диму[11]. За дослідженнями етнографа Василя Кравченка, «між причілковою стіною й лежанкою на півдні Волині — піл на постіль, а на півночі — велике квадратове, без спинок, обляшковане дошками, соснове ліжко; над ним — жердка на одяг»[11]. Дослідник Роман Радович зазначив, що не вдалося знайти «згадок про опалювані лежанки на теренах Рівненської та Волинської областей», хоча дослідники писали, що вони «вже у кінці XIX ст. зустрічались у всіх повітах колишньої Волинської губернії»[12].

У подільських хатах у задній стіні, де була піч чи лежанка, робили невелике віконце[6].

Лежанка може розташовуватися в кімнаті, але саме місце закладки палива в іншій. Лежанки стають все більш популярними для альтернативного обігріву спальних кімнат. Традиційно всі лежанки були односпальними (ширина лежанки становила від 0,54 м до 0,65 м; а висота — від 0,8 м до 0,92 м[10]), але сучасні варіанти можуть бути досить широкими, достатніми для розміщення двох-трьох людей.

Див. також

Примітки

Література

  • Бєзух Ю. В. Затишок для тіла і душі // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 43-53
  • Радович Роман Богданович. Розвиток системи опалення поліського житла: сегментація функцій печі // Народознавчі зошити. — Львів : Інститут народознавства НАНУ, 2013. — Вип. 1 (109). — С. 78–87. Процитовано 6 вересня 2023.